Сергій Олексашенко, учень 9-Б класу:
Війна – та сила, яка в повній мірі розкриває сутність кожної людини, показує її такою, яка вона є насправді. Так опинилася в німецькому полоні моя прабабуся Ганна Микитівна Наталенко. Для моєї родини, як і багатьох родин, війна почалася не 17-го чи 1-го вересня 1939 року ще раніше – в першу світову війну. А в період між війнами фактично не закінчувалася. Хтось воював за незалежність України, хтось – Польщі. А в складі австрійських військ воювали з такими ж українцями (та росіянами) з царської армії. Так як родини були змішаними, українсько-польськими, це також поклало свій відбиток на ті події.
З однієї такої родини походив мій прадід Федір Іванович Степанів. Така от сімейна історія, не знаю, наскільки типовою вона була: поляки з українцями по смерті розійшлися по різні сторони. Хоча й жили в одній сім’ї. але факт, що будучи вихідцем зі змішаної родини, дід не став на бік жодної національно-визвольної сили: не був ні січовим стрільцем, ні надто прихильників поляків. В нього стояло лише завдання – самому вижити. В першу світову потрапив в італійський полон, зазнав всіх «радощів» концтаборів аж на самій Сицилії. Потім потрапив в просто поле розказував він тримали огородивши колючим дротом, зі сторожовими вежами з кулеметами на кутах. Їсти перші дні не давали зовсім. І так майже два тижні. Хто не витримував і намагався вирватися за дріт, поле – в того відразу стріляли. Коли перші найбільш нетерплячі і непокірні були вбиті з решти створили робочі батальйони, де вже з’явилася якась можливість втекти. От вони з товаришами при першій нагоді нею і скористались. Пішки поверталися з Італії додому на Полтавщину. По дорозі остерігалися бо яку б країну не проходили всюди їх намагалися знову в солдати забрати воювати вже на своєму боці. Потім вже в Україні кілька місяців переховувалися в Брюховецькому лісі під Львовом, якраз дійшли тоді вже національно-визвольних змагань поляків і українців. Воювати ні за тих, ні за інших не хотіли, бо серед них і поляки були і українці. Та й воювання вже на той момент по саме горло. Казав потім, що коли заходили в хату просити в людей їсти дивилися які в них ікони висять: православні чи католицькі. Батько згадує як дід йому розказував, як німці оточили європейське село і повели жителів на розстріл, але одна молода жидівка вирвалася, стала втікати. Так німець з охорони відвернувся ніби не бачить, а українець з поліції наздогін таки застрелив. Я вважаю, що тяжко прийшлось усім на війні. Я бажаю щоб пам’ятали наших героїв.
