Аліна Махно, учениця 10-Б класу:
Знову на яблуні осіньПовисла сухим листком.Той вечір я згадую й досі,Як бачу дим за вікном.У пору таку от дивнуПросто так, зізнаюсь.Я запитала стиха:«мамо, де твій дідусь?» На родовому коліСпогад бринить, як роса,Та я ніколи не чулаІсторію прадідуся.Мама на мить затихла(Дивним здалось це мені),Потім промовила тихо:«Мабуть, поліг на війні».Мова зайшла про інше,А я взяла за метуПізнати хотіла більшеТаємну історію ту.І стало мені відомо,Що в літні буремні дніКолгоспника молодогоЛишили думи без снів.Сусіди. Куми і друзі –Всі вийшли на рубежі.Голосять жінки у лузіЗамінюючи мужів.Ніхто з них тоді не думав,Що може злягти в бою,Кожен знав, що він будеСім’ю боронити свою.Та довелось відступати,Тамуючи біль і гнів,У землю свою засіватиНенависть до ворогів.Удача на фронті мінлива:Не знаєш, чи пан чи пропав,Коли під вогненні зливиТвій батальйон потрапляв.Холодні, бездонні водиКотить Дніпро-великанНа штурм ідуть перші взводи.Десь там і солдат Степан.Змішалося усе, і миттюВже пеклом стала вода: Кипіла вогнем і люттю.А в хату прийшла біда.Ніхто не покаже, де вінПірнув, а чи десь випливав,Лише скупа «похоронка»:«…безвісти там пропав…»Не «вбитий» і не «загинув»,Мов пекла того й не було.Лиш прізвище дав своє сину.Для мене ж мій прадід – герой.