Уже вдруге у Зікранцях за ініціативи Євгена Третяка і Григорія Кандула повноцінно святкують День села. За кількість проживаючих це фактично хутір, але тих, хто з’явився на світ саме в Зікранцях, чимало, вони відчувають своє коріння. Тому віддати данину рідному селу з’їхалися десятки односельців разом зі своїми сім’ями, бо ж «вибрати не можна тільки Батьківщину».
Нема тут річки, немає і лісів,
Та доля вдруге нас отут звела,
І було сказано немало вже слів,
Що ми зібралися сюди на День села.
Про Зікранці, на жаль, не говорять багато,
Та їдуть до рідного порогу і вікна,
Де найрідніші – де мама і тато,
До рідної хати, якої нема.
У ті роки, що в пам’яті, мабуть, найкращі,
Й до місць, що вертаєш у своїх снах,
І хоч це село тепер – одні хащі,
Та спогади – вони не поростуть у бур’янах.
Тож їдьмо сюди не лише поминати
На кладовище, яке у могилах, вінках,
А їдьмо до друзів, щоб все-все згадати,
Щоб пісня лунала по усіх Зікранцях.
Сергій Савинський
Дуже нелегко жити в селі, в якому немає магазинів, організацій, маршрутного сполучення, але Зікранці ще існують на карті завдяки поодиноким людям, котрі тут проживають: це родини Кандулів – Григорій Васильович і Людмила Хатіївна, Третяків – Любов Григорівна та донька Наталія, Зголи – Ольга Климівна та син Григорій, Олексій Олексійович Чемерис, Віталій Володимирович Сізьоненко, Олександр Володимирович Шевченко.
Зустріч у селі (до Дня села Зікранці)
Зустрічі у рідному селі
Нас сюди на свято привели,
Спомин юності в село прийшов,
Кожного із нас у мирах знайшов.
Зустрічі для нас – це спалах зірки в небі,
Ворушити душу треба, треба, треба,
Доки серце стукає у тебе, доки очі ще горять,
Доки земляки з тобою говорять.
Гей, Зікранці – у садах село,
Згадаймо, дівчата, як колись було,
Як до клубу ходили, як пісень співали,
Як хлопців любили, а ми дівчат кохали.
Згадаймо про зорі, про вишні в цвіту,
Про молодість нашу, про юнь золоту,
Про вулицю цю, що в абрикосах стояла,
Біло-рожевим і жовтим цвітом буяла.
Хай у спомині нашім вона повернеться,
Своєю красою в душі відгукнеться.
Згадаймо про школу, про стежки-доріжки,
Де сходжено-збігано й зморено ніжки.
Розказуйте дітям та милим онукам
Про село квіткове, про поля і луки.
Хай не забувають, відкіль мама, тато,
Де людей хороших жило так багато.
Скоро роз’їжджатись, та журитись не будем,
Краще на той рік сюди знов прибудем,
На лави посідаєм, захмелієм пивом,
Землю Зікранцівську наповнимо співом.
Гей, Зікранці – красне село,
Згадаймо, дівчата, як тут усе цвіло.
Як у клубі танцювали, як пісень співали,
Як хлопців любили, а ми дівчат кохали.Віталій Петрович КЛИМЕНКО,
заслужений економіст України
(серпень 2017 року, м. Суми)
Піднімали настрій корінним зікранчанам, і не тільки, Вадим Феніч, Олег Худько, Роман Вовк – народний естрадний гурт «Резонанс», вітали зі святом Оболонський сільський голова Сергій Гамбаль, помічник народного депутата К. Є. Іщейкіна Юрій Костюк. Допомогли у проведенні Дня села агрофірми «Агромлин», «Тукалівське», «Відродження», «Семаль» та Василь Головко із с. Тукали. Фотографувалися на згадку всі односельці та прощалися з надією повернутися іще в рідні Зікранці наступного року.
Історичну довідку про Зікранці підготував член Національної спілки краєзнавців України Микола Анатолійович Костенко:
У 1859 році по лівий бік дороги з містка Горошина на місто Хорол, в хуторах володільницьких і козачих, при озері Шичиному, Зікранцевому, Тесленому, Вовнах, Бобликовому було разом 9 дворів, у яких проживало 123 особи. Крім цього, у 1859 році поруч, при озері Шичиному, були такі хутори: Гармашевський (3 двори, 15 осіб), Нагайників (10 дворів, 45 осіб), Паліїв (15 дворів, 77 осіб). Тоді ж, у цьому році, трохи далі понад дорогою із Жостір (Нового Калкаєва) до Рокит існували біля озера Солонцюватого козачі хутори Сербини (6 дворів), Кондраці (14 дворів), Дзюмани (8 дворів), у яких проживали 55 осіб. У цей же час по правий бік дороги на місто Хорол при безіменному урочищі-колодязях, хуторах козачих Дяченковому, Панченковому, Третяковому було разом по 5 дворах 48 осіб. На карті Лубенської округи (складена вона ще до розкуркулення в кінці 20-х років минулого століття і до укрупнення поселень другої половини XX століття) є велика кількість сіл і хуторів, у тому числі Зікранці. На сучасному місці села на трьохверстці Федора Шуберта (вченого, який склав карту другої половини XIX століття) позначений хутір Дерканці (всього 6 дворів). Як бачимо, це близька за звучанням назва, тому можлива помилка картографів. На складеній дещо раніше, у 1840-60 рр., 10-верстці Шуберта на місці Зікранців позначений хутір при козачому озері з кількістю дворів від 5 до 20. Ймовірно хутір на цьому ж місці існував і раніше. Назва села Зікранці, як Зікранцевого хутора, очевидно походить від прізвища Зікранець. Козаки з таким прізвищем були записані в Лукомській та Горошинській сотнях по присягах і ревізіях Лубенського полку першої та другої половини XVIII ст. Отож, в описах Київського намісництва згадано хутір козака Зікранця (1 хата, 1781 р.), що знаходився в Хорольському повіті.
Михайло ПОГРІБНИЙ
