Його нарекли Іваном, простим, звичним, найпоширенішим ім’ям. Доля торувала йому важке дитинство. Та жінка-мати, що дала йому життя, померла, коли йому було лише 10 місяців. Напівсироту виховувала до п’яти років бабуся. У Веселому Подолі досі пам’ятають обістя й невеличку хатину, що потопала влітку в мальвах і чорнобривцях. Коли Івану Аполлонову виповнилося п’ять років, його батько забрав у далекий Дагестан. Тільки Іван закінчив перший клас, почалася війна. Батько пішов на фронт і не повернувся. Скільки поневірянь довелося зазнати малому Івану на чужині. Жив у чужих людей, згодом потрапив до дитячого будинку. Писав майже щодня бабусі, благаючи забрати на Україну. Та на листи, написані несміливою дитячою рукою, у полум’ї війни ніхто не звертав уваги. Можна тільки уявити, які випробування довелося здолати бабусі, щоб дістатися у той далекий край, розшукати малого онука і привезти в рідний Веселий Поділ.
У школі Іван навчався добре. Після семи класів твердо вирішив самотужки прокладати дорогу у світ широкий. Поїхав до Кременчука на навчання в дворічному художньо-ремісничому училищі. Нарешті збулася його давня мрія – навчитися професійно малювати. адже природа наділила юнака цим рідкісним даром. Іван вирішує продовжувати навчання і пише зворушливого листа міністру трудових ресурсів колишнього Союзу з проханням дозволити скласти іспити у вуз. Його старання увінчалися успіхом. У 1952 році Іван Аполлонов стає студентом факультету кераміки та скла Ленінградського вищого художньо-промислового училища імені В. Г. Мухіної. Закінчивши навчання з відзнакою у 1960 році, Іван починає працювати на Київському заводі художнього скла. Митець поринає в атмосферу творчих пошуків, експерементів.
Уже з перших робіт він узяв високу ноту, яка стала характерним камертоном подальшої долі митця. Його роботи високо оцінюються на республіканських і всесоюзних виставках, здобувають гідне визнання у світі. Стало зрозуміло – з’явився молодий майстер, що шукає неторованих шляхів у мистецтві. Саме поезія Тараса Шевченка окрилила й надихнула його на створення декоративних кришталевих тарелів «Кобзар», «Реве та стогне Дніпр широкий», келихів «І мене в сім’ї великій», «Тече вода з-під явора». Цими роботами Іван Аполлонов засвідчив свої естетичні спрямування щодо створення авторської стилістичної лінії. Саме він заклав основи розуміння образного рішення твору, розкрив секрети технології, специфіку опанування скла як матеріалу. Ці ідеї реалізували і в середовищі українських майстрів, які підняли ремесло до рівня високого мистецтва. Аполлонов створив свого часу цілу серію цікавих сувенірів із безбарвного та кольорового скла – «Наймичка», «Сирітка», Безталанна». Цікавим авторським задумом відрізняються роботи, виконані з кольорового однотонного скла з природними візерунками.
Іван Григорович Аполлонов – заслужений художник України, учасник багатьох виставок. Його твори експонувались у Києві, Москві, С-Петербурзі, Парижі, Лондоні, Чекаго, Делі, Оттаві, Берліні, Токіо, Варшаві. Вони прикрашають колекції провідних музеїв. Без творчості Івана Аполлонова неможливо сьогодні уявити розвиток декоративного мистецтва України ХХІ століття. За перебігом буденності, як у пісні співається, ніколи нам оглядатися на все пройдене, зроблене, пережите. Іван Григорович разом із дружиною Галиною Василівною, лікарем за фахом, виростили й виховали двох синів. Старший Григорій обрав професію юриста, а Олексій – батькову справу. Він художник-живописець, відомий і знаний. Член національної Спілки художників України. Невістка також художник декоративного мистецтва. Двоє онуків успадкували професії батьків, юрист і мистецтвознавець. Іван Григорович – член національної Спілки народних майстрів. Він – художник прикладного мистецтва у найвищому розумінні цього слова.Усе, створене ним, робить життя красивим, духовним. І в цьому він бачить своє людське й мистецьке покликання.
