b_385_225_16777215_00_images_news_2020_02_rip_but.jpg

13 лютого перестало битися серце Євгена Павловича Бутенка – краєзнавця із села Очеретувате Семенівського району, історика, літератора.

Народився Євген Павлович 15 вересня 1931 року в м. Севастополі. Він належав до покоління дітей війни. Син військовослужбовця, він був свідком героїчної оборони Севастополя, зі своєю сім’єю пережив усі негаразди і біди бомбардувань, голоду. Під час блокади Севастополя перебував із сім’єю на околицях міста в печерах древньої фортеці Каламіта. Згодом, із великими труднощами дістався на Полтавщину в село Горошине, де мешкали дідусь і бабуся. Дитинство провів на лоні мальовничої природи серед гарних, добрих, працьовитих людей.

1948 року закінчив Батумську морську школу юнг. До 1955 року плавав на військових кораблях Чорного і північних морів.

1965 року закінчив фізико-математичний факультет Миколаївського педінституту. Працював директором Солончаківської восьмирічної школи Очаківського району Миколаївської області.

Літературна діяльність проходила довгою лінією протягом усього життя.

23 роки працював головою колгоспу «Дружба» Семенівського району. Своїми знаннями, умінням працювати з людьми і організаторськими здібностями довів, що на посаді господарника він людина не випадкова. За добросовісну працю Євген Павлович нагороджений медаллю « За доблесний труд» – 1970 р., медаллю «За трудову доблесть» – 1973р., Орденом Трудового Червоного Прапора – 1977р.

Ще будучи курсантом школи юнг, Євген пише до газети «Страж Балтики». Твори охоплювали різні питання життя школи. Згодом друкується в журналах «Ранок», «Україна», «Вітчизна», «Сільський механізатор», «Перець», газетах «Сільські вісті», «Правда України», «Радянська освіта», у колективних збірках «Веселий ярмарок» та «Райдуга».

А у 1986 році Євген Бутенко стає переможцем гумористично-сатиричного конкурсу журналу «Україна» – «З кореня Вишні».

За своє творче життя Євген Бутенко написав і видав півтора десятка книг краєзнавчого характеру. Постійно проводить пошукові роботи про історію краю, батьківське старовинне село Горошине. Збирав фольклор, працював у архівах області і Києва, бібліотеки Академії Наук України , де вивчав архіви Лубенського і Миргородських козачих полків.

В обласному архіві досліджував становлення Української держави часів Богдана Хмельницького і початку ХХ ст., революційні події на Україні, вивчав історичні документи українського дворянства, особливо родів дворян Семенівського краю: Старицьких, Малинки, Родзянків, Машківських. По закінченні дослідження написав кілька монограм : «Родословна Старицьких», «Малинки».

Зібрав багатий матеріал про Посулля нашого району. Це свідчення, перекази, легенди, бувальщини, а також вивчав топоніміку Посулля ( назви урочищ, малих річок, могил, криниць, історію сіл і неіснуючих хуторів). На основі цих даних і матеріалів написав 2 романи: «Фортеця над Сулою», «Край дикого поля».

Починаючи з 1979 року, досліджував організований голодомор у Семенівському районі 1932-1933 років. Наслідком цієї роботи стали дві його брошури «Слідами голодомору» ( про голодомор у селі Очеретувате) і «Вони звинувачують» ( голодомор 1932-1933роки в селах Біляки, Василівка, Вереміївна, Устимівка, Горошине, Оболонь, Брусове). Він ініціатор встановлення пам’ятних знаків жертвам голодомору і репресій: село Очеретуване -2 знаки, Біляки, Вереміївна, Устимівка, Заїчинці.

Євген Павлович справжній патріот своєї малої Батьківщини. Скільки потрібно було витратити часу, потратити сил, що зібрати таку багатющу інформацію, такі цінні історичні факти про рідний край.

Потрібно мати не абиякий літературний талант, бути справжнім митцем художнього слова, щоб написати такі історичні твори і донести свої знання до широкого кола читачів.

У 1992 році побачила світ книга Євгена Бутенка – «На бистрині віків». Це нарис з історії села Горобиного, одного з давніх поселень на Полтавщині. Цим твором автор прислужився своїм землякам і мав від них щиру моральну підтримку.

З цього твору краяни довідалися про роль Горошиного в історії Посулля. Автор зробив глибокі дослідження історичного минулого наших предків, вдало поєднав минуле і сучасне. Горошинці завжди були вірними захисниками рідної землі. На основі стародруків він розповів, як протягом віків розвивалися і часом занепадали міста, села, виробництво. Горошине тричі знищували вороги, спалюючи вщент, а людей , які не встигли сховатися на посульських островах, знищували. Хто залишився в живих, поверталися на згарища і знову споруджували фортецю, боронили землю від ворогів, розвивали землеробство, ремісництво. В наші часи цивілізація обминула село. Але хочеться вірити, що потомственні, з діда-прадіда козаки і хлібороби ще повернуть своєму, колишньому містечку Горошин життєву силу, бувалу славу.

У 1995 році вийшла з друку повість «В межиріччі сули і Хоролу» про Семенівський край. Автор в архівах та музеях вивчив та зібрав документи про родовід Родзянків. Не так давно ми знали цей рід, як поміщиків, експлуататорів і нічого не відали про них, як патріотів, хоробрих козаків, відданих Батьківщині. А ще як добропорядних господарів, які заселяли ще не освоєні землі на берегах р. Хорол та його притоках. Ця книга відкрила у Євгена Павловича ще одну рису – чудового краєзнавця. Розповідати про життя і діяльність роду Родзянків, красу природи межиріччя, яку вони вибрали для свого проживання, може людина, яка до глибини душі любить рідний край, його людей. Цінність творчості Є. П. Бутенка полягає в тому, що він у своїх творах розповідає про історичну дійсність у хронологічній послідовності, з художньою обробкою.

Автор приводить читача до висновку, що ситуація, яка створилася сьогодні в нашій державі: економічна, політична, моральна та інші кризи, тимчасові. Впевнений, що серед українського народу знайдуться нові Родзянки, Старицькі, Мещерські – талановиті організатори, вмілі господарі, які разом з трудовим і талановитим українським народом побудують багату і могутню незалежну Українську державу.

Певні суперечності викликала книга «Славен рід Семенівський», яка вийшла з друку в 1997 році, бо багато «славних» людей не попало в цю книгу. Це видання можна назвати історією нашого краю в особах. Унікальність твору важко оцінити. Спадкоємність, традиції, талант, це наступність багатьох поколінь семенівців. В книзі зібрані найвидатніші постаті нашого Семенівського району: Герої Радянського союзу і Соціалістичної Праці, люди , які за трудові подвиги нагороджені орденами і медалями. Це трударі, які прославили наш край далеко за його межами. Автор здійснив величезний об’єм роботи, багатьох осіб він вивів із забуття. Читаєш, і перед тобою постає картина невичерпного багатства нашого краю, яке закладене у людському генії.

Чергова книга «Фортеця над Сулою» свідчить, що автор переходить у своїй творчості від оповідань і повістей до створення великого полотна – роману. Він знову звертається до історичного минулого своїх земляків – горошинців. Фортеця на лівому березі Сули заснована ще князем Святославом на початку другого тисячоліття. Вона охороняла і боронила посульський край від кочівників.

Євген Павлович був великим природолюбом. У 1997 році побачила світ його збірка оповідань під назвою «Синиця на долоні». В книзі 35 оповідань-мініатюр. Всі вони про птахів, тварин і риб. Більшість сюжетів автор взяв із життя внаслідок спостереження за поведінкою «братів» наших менших. Перший період свого життя він перебував на кораблях і ходив по Чорному, Балтійському і Північному морях. Свої спостереження описав в оповіданнях «Ведмідь на кораблі», «Дельфін», «Косатка», «Морські їжаки» та інші. Той , хто не був на морі, з великим задоволенням відкриє для себе новий, незвіданий світ.

Завдяки Євгену Павловичу в селі Очеретуване функціонує народний краєзнавчий музей з відділами: історичним, природи, Бойової слави, картина галерея (70 картин). Щороку музей відвідують понад дві тисячі осіб, проводиться цілеспрямовано наукова, культурно-виховна та освітня робота. Аматори кіно та фото справи створили дві стрічки про життя і діяльність трудівників села. З повним правом можна сказати, що музей це його дітище. Він був ініціатором і творцем музею.

За його сприяння збудовано приміщення, розроблено проект розміщення експонатів. Особисто створив три діорами: дві на сільськогосподарську тематику і одна відтворює період Другої світової війни – « Бій під Очеретуватим». Здійснив технічні елементи діорами : макети автомобілів, тракторів, комбайнів, гармат та ін. Виготовив натуральний рельєф діорам. Нині в музеї знаходиться біля 3,5 тисяч експонатів. У 1990 році музею присвоєно звання «Народний».

У Євгена Павловича творча активність припадає на роки незалежності України. За останні роки він написав і видав ще декілька десяток книжок.

У 2000 році було створено районне громадське літературно-мистецьке об’єднання «Прометей», головним завданням якого було допомагати молодим початківцям-поетам і прозаїкам в їх нелегкій роботі та у видавництві їх творів. Певний час Є. П. Бутенко очолював його.

У 2005 Бутенку присуджено звання Лауреата ім. В. К. Малика з присудженням щорічної літературно-мистецької премії за історичний твір «Фортеця над Сулою». Ця книга, як всі твори автора кличе наших земляків поважати працю, свободу, честь, совість, вірно служити своєму народові.

Його твори знаходяться в усіх сільських та шкільних бібліотеках району.
Творчий доробок Євгена Павловича Бутенка, безперечно, увійде в історію і буде надбанням для майбутніх поколінь не лише Семенівського, а й усього Полтавського краю.

Він помер, будучи Почесним членом Всеукраїнської спілки краєзнавців, Почесним громадянином Семенівщини... Нехай ще довго не згасає пам’ять про нашого видатного земляка Євгена Павловича Бутенка!

Недостаточно прав для комментирования:( Пожалуйста зарегистрируйтесь на сайте!

Комментарии  

# Українець 15.02.2020 19:45
Царство небесне і хай память живе у тих хто його знав.

Рейтинг:  0 / 5

Звезда не активнаЗвезда не активнаЗвезда не активнаЗвезда не активнаЗвезда не активна