Буває, що випадковий дзвінок відкриває цілий світ, сповнений віри, праці та неймовірної родинної теплоти. Напередодні Міжнародного дня сім’ї ми поспілкувалися з Василем Олександровичем та Катериною Василівною Зданевичами.
Шлях родини Зданевичів до нашого краю розпочався майже два десятиліття тому. Обоє – вихідці з мальовничої Рівненщини. Василь та Катерина побралися у 2007 році, і саме тоді доля зробила крутий поворот. «Ми віри християнської євангельської. Мій товариш служив тут, в Оболоні, у Домі молитви, і запросив мене бути помічником. Так ми з дружиною одразу після весілля і переїхали сюди», – згадує Василь Олександрович. Відтоді Полтавщина стала для них другою батьківщиною, де народилися та підросли їхні діти.
Сьогодні у родині Зданевичів підростає велика і дружна зміна – шестеро дітей, про яких батьки розповідають із особливим теплом та гордістю. Найстарший син, 18-річний Віталій, зараз навчається у Рівному. Батьки згадують, що в школі він завжди був старанним і відповідальним, закінчив музичну школу і часто виступав на концертах. Як і належить старшому в сім’ї, Віталій вирізняється серйозним характером. Донька Ірина – дівчина спокійна та розсудлива. Вона почала опановувати фортепіано в музичній школі, а згодом продовжила вдосконалювати майстерність самостійно і спробувала себе у репетиторстві. Син Андрій – прихильник порядку та дисципліни. Батьки кажуть, що він дуже врівноважений і пунктуальний, любить, щоб кожна річ була на своєму місці. Андрій успішно навчається і обожнює спорт. Навіть після важкого дня, коли вся родина втомлюється від домашніх справ, діти замість відпочинку йдуть на подвір’я грати у м’яч. Наталія – ще одна спокійна та добра душа в родині. Вона не лише добре вчиться, а й самотужки навчилася грати на гітарі, що в неї чудово виходить. А ось Олександр – справжній енерджайзер: шустрий, кмітливий і надзвичайно веселий, він є палким фанатом футболу. Наймолодший у сім’ї – шестирічний Ромчик, якого всі називають «сонечком» родини. Цього року він став першокласником. Попри те, що він найменший, Рома вже має власну думку і вимагає, щоб до нього прислухалися. Батьки зізнаються, що спочатку хвилювалися, чи не зарано віддали його до школи, але хлопчик швидко все опанував. Він виявився дуже кмітливим, щиро цікавиться природою і, за прикладом старших братів, ні дня не проводить без м’яча.
Нещодавно Катерина Василівна отримала почесне звання «Мати-героїня». Для неї це визнання не є приводом для гордощів, радше – це ще одне свідчення правильно обраного шляху. «Приємно, що держава помічає багатодітні сім’ї, – каже вона, – але моя найбільша нагорода – це щоб діти були здорові та успішні».
Поки мама тримає на своїх плечах домашній затишок, тато забезпечує родину. Василь Олександрович офіційно є священнослужителем, але одночасно він – талановитий майстер, котрий власноруч виготовляє меблі та займається ремонтами.
Секрет виховання у Зданевичів простий: християнська етика та власний приклад. У цій хаті немає поділу на «жіночу» чи «чоловічу» роботу – всі допомагають усім. Старші діти опікуються молодшими, а спільна праця по господарству лише зближує. «Найголовніше – це любов і повага один до одного. Ми вчимо дітей бути чесними і працьовитими», – ділиться Василь Олександрович.
Родина Зданевичів живе за особливим календарем. Оскільки дітей багато, то й дні народження святкують часто. Це завжди галасливі та теплі свята.
Влітку сім’я любить виїжджати на природу, а кожна неділя обов’язково розпочинається зі спільного походу до церкви, після чого вся родина сідає за святковий обідній стіл.
Ми вітаємо Катерину Василівну з почесним званням, а всій родині бажаємо, щоб у їхньому домі завжди панував мир, злагода та дитячий сміх, їхня родина приклад того, що справжнє багатство вимірюється не кількістю кімнат у будинку, а кількістю голосів, що лунають у ньому за вечерею.
Ілона КРАВЧЕНКО, Михайло ПОГРІБНИЙ
