Сьогодні навколо нас багато говорять про волонтерство, але для Олега Мазанька це слово насправді мало що значить у звичному сенсі. Він не шукає гучних статусів, регалій чи публічного визнання, й категорично проти того, щоб його називали волонтером.
Для нього допомога армії – це не робота й не обов’язок, а природний порив душі небайдужого громадянина своєї неньки України, який просто не може стояти осторонь, коли країна у біді. Олег Миколайович переконаний: справжня турбота вимірюється не гаслами, а конкретними діями, чіткою логістикою та здатністю об’єднувати людей навколо спільної мети.
Одним із головних однодумців та надійних партнерів, із яким Олег Мазанько постійно співпрацює, є виконавчий директор ПСП «Дружба» Максим Сергійович Семигреєнко. На даний час уже понад тридцяти автівок відремонтовано для військових під керівництвом Олега, але й це лише пів справи, – їх потрібно заправити та відправити. Про Максима кажуть, що він ніколи не відмовляє – і це підтверджується справами. Коли виникає потреба в продовольстві, він миттєво включається: так, лише за кілька днів було організовано пів тонни картоплі для військового шпиталю. А під час підготовки чергового автомобіля на передову він повністю забезпечив його пальним. Саме така надійність дозволяє швидко закривати найгостріші потреби.
Звісно, тримати цей тил самотужки неможливо. Справжнім ангелом-охоронцем для бійців є волонтерка Тетяна Тарапунець, чия невтомна праця є важливою опорою всієї справи. Також у координації допомоги активно бере участь директор Оболонського ЦНСП Сергій Гаврись, який завжди долучається до організаційних питань та підтримки зборів.
Яскравим результатом спільної роботи став нещодавній потужний збір, організований разом із громадою. Особливо активними цього разу були жителі села Бурбине, які регулярно долучаються до зборів для військового шпиталю в Кременчуці та для захисників, що тримають оборону на передовій – на самому «нулі». Цього разу допомоги зібрали настільки багато, що бус був суттєво перевантажений – у дорозі навіть доводилося підкачувати шини. Вантажу вистачило і для поранених бійців у шпиталі, і одразу на дві великі відправки захисникам у Краматорськ. Активними учасниками цього збору стали: В. П. Пустовойтов, О. Г. Гелевера, Н. А. Мороз, Г. В. Корнієнко, М. Я. Дружич, В. В. Позняк та К. В. Кудла.
Вагомий внесок у реалізацію цього гуманітарного рейсу зробили багато небайдужих людей та організацій громади. Зокрема, директор СТО «Сто Доріг» Петро Петрович Сліпаченко забезпечив доставку вантажу до Кременчуцького шпиталю власним транспортом і за власні кошти. Керівники господарств – Максим Семигреєнко та Володимир Куцовол – надали зернопродукти для потреб «Зоокуточка» при шпиталі. Начальник шпиталю Микола Миколайович Литвиненко долучився до створення простору відновлення та реабілітації, зокрема «Зоокуточка» та бджолиного «вулика», що є важливою частиною психологічної підтримки поранених. Організаційну частину збору забезпечили Назар Борисенко (с. Паніванівка), Ольга та Володимир Самікови (с-ще Семенівка). У координації та логістичному супроводі брав участь Сергій Зінченко, ветеран АТО. Окремо варто відзначити підтримку МВС України, яке надало конфісковані браконьєрські сітки для подальшого використання на передових позиціях як захист від ворожих дронів.
Окремою важливою місією для О. М. Мазанька стало залучення до благодійності духовенства. Він зумів об’єднати навколо допомоги армії священнослужителів нашої громади та місцевих парафіян. Отець Олексій (с-ще Семенівка), отець Віктор (с. Очеретувате) та отець Афанасій (с. Заїчинці) довели, що реальні справи релігійних громад виявилися вагомими. Прихожани регулярно підтримують збори фінансово, а на Великдень разом із духовенством зібрали й передали для поранених у шпиталі понад пів тисячі освячених пасок та яєць.
Кожна така дія, кожен мішок картоплі чи банка консервації – це міцна цеглинка у нашому спільному щиті безпеки. Поки є такі люди, наш тил залишається надійним, а фронт – незламним!
Ілона КРАВЧЕНКО
