Про грізні воєнні роки Дмитро Йосипович Дзюба розповідає без особливого ентузіазму, хоч і довелося щоденно бачити та відчувати, що таке війна. Народився у серпні 1927 року в селі Брусове. Батьки працювали у місцевому колгоспі. Закінчивши початкову школу, Дмитро, як і всі його однолітки, теж працював у колгоспі різноробочим. Дитинство та юність були безрадісними – в голоді, холоді та нестатках. Війна ще перемелювала у своїх жорнах людські долі, як його, 18-річного юнака, було призвано у 1944 році в солдати. На війні, як на війні. Легкого життя не буває! Служити довелося в Харкові у запасному полку Внутрішніх військ.
Новобранців інтенсивно готували для відправки на фронт. Та командування вирішило підрозділ, де служив Дмитро Дзюба, залишити для охорони фашистських військовополонених. Солдатів вермахту, а їх було у спеціальному таборі майже дві тисячі, щоденно колонами відправляли на розчищення розвалин у містах Зміїв, Чугуїв, Харків. Додому повернувся Дмитро Йосипович Дзюба вже після дня Перемоги. Разом із дружиною Катериною Йосипівною працювали все життя в колгоспі, виростили та виховали двох доньок, мають чотирьох онуків і правнуків.
Валерій Зінченко