І знову березень... Як тільки природа пробуджується до весни, на українську землю приходить свято – День народження великого сина України, її генія і пророка Тараса Шевченка. Традиційно українці від Сходу до Заходу, з Півдня до Півночі звертаються до постаті Великого Кобзаря, яка у своїй величі була, є і залишається незрівнянною, невичерпною для людського подиву й осягнення. Він увійшов у літературу поетом, якого ми до того не мали: поетом для всіх, поетом народним, поетом гноблених, але не скорених українців. Доля подарувала поетові лише 47 земних років. Багато це чи мало? З них 24 він був кріпаком, ще 10 – у засланні, переносячи щоденну муштру в солдатській казармі, потерпаючи від важких хвороб. І лише 13 років волі, до якої талановитий художник та поет прагнув усім серцем. Насправді й цей період можна назвати умовним.
Перед нами – мученицьке життя того, хто був кріпаком, а став велетнем духу та слова пророчого. «У всякого своя доля. І свій шлях широкий», – нагадує нам цю життєву істину Тарас Григорович, хоча сам пішов далеко за межі своєї долі й на повні груди заявив світові про Україну, яку любив усією великою та сильною душею. Як зазначають науковці, греків створив Гомер, римлян – Вергілій, а українців – Шевченко. Це аксіома: Україна – це Шевченко, Шевченко – це Україна. Не знайти у світі сили, що змогла би відділити їх одне від одного, вони – синоніми на всі часи й віки. У багатьох українських сім’ях портрет митця-пророка висів на стіні поряд з іконою. Ця традиція жива й донині. Пророча сила його поезії тому й пророча, що завжди стосується часу, в якому цю поезію сприймаємо. В цьому унікальність «Кобзаря» – книги на всі віки. А сьогодні він ще необхідніший, ніж будь-коли. Необхідні його справедливість, непохитна віра і надія на перемогу:
«І на оновленій землі.
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати.
І будуть люде на землі…»
Вшанували пам’ять Великого Кобзаря сьогодні і у Семенівці – голова райдержадміністрації Віктор Федоренко, селищний голова Людмила Милашевич, заступник голови районної ради Володимир Сербин, трудові колективи райцентру, громадськість здійснили покладання квітів до пам’ятника Т. Г. Шевченку.
Комментарии
Гірше ляха свої діти її розпинають" (с)
І кров невинну розливать
Людей убогих? А багатим
Судом лукавим помагать?
На всіх шляхах ,по всій усюді,
А хвалимось,що ось-то ми
і над землею і водою,
І од палат та до тюрьми.
Слова та голос - більш нічого.
А серце б’ється - ожива,
Як їх почує...
Серце моє, ненько!
Як згадаю твою долю,
Заплаче серденько!