Івана Васильовича Сімрока в перший день Великої Вітчизняної війни зарахували в запасний полк, де проводилися навчання з новобранцями. Прискорена програма не давала можливості пройти повний курс молодого бійця, і довелося вчитися військовому ремеслу під час бойових дій. Особливо запам'ятав солдат форсування Дніпра, захоплення плацдарму на його правому березі в районі Кременчука, Черкас та Дніпропетровська. Командування поставило завдання утримувати позиції до підходу головних сил. Долаючи шалений опір фашистів, радянські війська форсували річку в кількох місцях, щоб заплутати ворога. Вода в річці була червоною від крові, адже фашисти не шкодували куль та снарядів. Це було справжнє пекло.
Відділення бійців із гарматами, у якому служив рядовий Сімрок, свій плацдарм тримало кілька днів, доки наші війська переправилися та міцно закріпилися на правому березі Дніпра. – При форсуванні Дніпра я втратив багатьох побратимів, – із сумом розповідає Іван Васильович. – Під Жовтими Водами, в селі Стародубове був поранений і я. У польовому госпіталі під несамовите виття снарядів та гуркіт вибухів лікарі латали моє тіло. І досі три осколки, які залишилися, постійно нагадують мені про наближення непогоди. Після лікування солдат потрапляє до 22-го полку 107 повітряно-десантної дивізії. В одній із бойових операцій І. В. Сімрок дістав тяжке поранення вдруге, після чого йому довелося вісім місяців заново вчитися ходити.
У березні 1945 року рядового Івана Сімрока комісували і він приїхав у рідне село Крива Руда. Вчорашньому фронтовику довірили посаду завідувача тваринницькою фермою. Працював, не шкодуючи сил та здоров'я, адже хотілося якнайшвидше відновити країну після війни. Створив сім'ю. Разом із дружиною Олександрою Аврамівною виростили сина й доньку. Нині ветеран, інвалід війни І групи І. В. Сімрок живе з донькою Галиною в Семенівці. Допомагає по господарству, сам обробляє город, їздить на велосипеді.
– Сидіти без діла не можу, – зазначає Іван Васильович. – Щоб старість вдома не застала, необхідно рухатися і не думати про роки та хвороби. От нещодавно захопився розведенням горіха на присадибній ділянці. Напам'ять нащадкам посадив десять саджанців, сім із яких гарно прижилися і вже радують рясними врожаями. Ветеран шанобливо ставиться до своїх бойових нагород – ордена Вітчизняної війни І ступеня та 17 медалей, і на урочистості та у святкові дні завжди одягає кітель із ними.
