Рід Неминущих можна по праву віднести до найстаріших родин селища, які вирізнялися неабиякою працьовитістю. Ця риса притаманна Олександру, який народився у березні 1926 року в Семенівці, та його сімом братам і двом сестрам. Батько Іван Трохимович працював у місцевому колгоспі імені Чапаєва на різних роботах. У сім’ї, як у вулику, трутнів не було. Всі трудилися по господарству, і кожний знав без нагадувань, що йому робити. Панували мир, злагода і взаєморозуміння. Мати Віра Савівна була мудрою жінкою з талантом педагога. Мати-героїня всі свої знання і багатий життєвий досвід передавала дітям. Працювала теж у колгоспі імені Чапаєва і виконувала щодня найпотрібнішу і найпочеснішу роботу – випікала хліб, маючи до цього особливий Божий дар і золоті руки.
У травні 1941 року Олександр успішно закінчив 7 класів Семенівської школи, яка на той час була в приміщенні колишнього районного кінотеатру. В атестаті були лише «5» і «4», але подальше навчання на здобуття професії так і залишилося для нього нездійсненною мрією. Сімейний бюджет не дозволяв такої розкоші. Олександр пішов працювати в колгосп. Підводою возив зерно від комбайнів на тік, корми на тваринницькі ферми. Із перших днів війни батько і старші брати Василь та Іван були мобілізовані на фронт. Після визволення району – знову колгосп, з однолітками посланий відбудовував зруйновані війною мости і шляхи до них у селах Заїчинці і Біляки.
У листопаді 1944 року Олександра Неминущого було призвано на дійсну військову службу. Після проходження у Челябінську прискорених курсів молодого бійця, червоноармійця Неминущого було направлено топографом-обчислювачем в артилерійський полк у батарею 152-міліметрових гармат-гаубиць. Перше бойове хрещення отримав на передовій. Травень 1945 року приніс жадану Перемогу. Та відпочивати і радіти не довелося. Бійців артполку разом із гарматами і боєприпасами терміново було відправлено на Далекий Схід. Почалася війна з Японією. Під страшенний обстріл з усіх видів зброї бійці батареї, де служив Неминущий, форсували річку Амур і вступили в Маньчжурію.
Підступність і фанатизм японських самураїв єфрейтор Олександр Неминущий знає, як ніхто інший. У численних атаках вони чинили шалений опір. Узяти в полон їх практично було неможливо, бо трималися до останнього, а потім знищували себе. З тяжкими боями бійці артбатареї довгий час знаходилися в непролазних болотах, по коліна в багнюці під проливними дощами. Що таке голод, Олександр Іванович знає добре. Бійцям видавали на добу по жмені рисової каші і одну банку м’ясних консервів на десятьох. Боєприпасів теж було обмаль. Багато бійців хворіло на туберкульоз і цингу. Та всім смертям на зло вистояв єфрейтор-артилерист Олександр Неминущий. Радянські війська розгромили самураїв Квантунської армії і звільнили народи Східної Азії від поневолення. Але бойові побратими і сам Олександр Іванович лише мріяли про повернення додому. Три роки з 1947 по 1949 служив у Хабаровську, доставляючи пароплавами боєприпаси на військові бази, що на Курильських островах. Потім два роки на Сахаліні. У серпні 1951 року після 8 років служби демобілізувався. А вже у вересні працював на Веселоподільському цукрозаводі, згодом беззмінно 42 роки і чотири місяці аж до виходу на заслужений відпочинок працював у колективі Семенівського автотранспортного підприємства.
Як сімейну реліквію, зберігає ветеран війни і праці, учасник бойових дій численні подяки і грамоти від Верховного головнокомандувача за мужність і героїзм, проявлені в боях з ворогом. На його грудях сяють бойові нагороди: орден Вітчизняної війни ІІ ступеня, 12 медалей, серед яких «За перемогу над Німеччиною», «За перемогу над Японією», «Ветеран праці» та інші. І ще про один яскравий епізод із життя Олександра Івановича Неминущого, який він скромно замовчує. У 1951-1953 роках він був зіркою першої величини, центральним нападаючим футбольної команди нашого селища, яка неодноразово виходила переможцем чемпіонатів району і області. Захоплюючі футбольні баталії, що проходили на стадіоні райцентру, де зараз болото, біля колишнього молокозаводу, збирали численних уболівальників, адже гра справжніх майстрів шкіряного м’яча таких, як Неминущий, була того варта.
