23 вересня – День визволення Полтавщини від німецько-фашистських загарбників. Ця пам’ятна дата дорога моїй родині, адже війна не оминула її. Ще живий мій прадідусь Іван, якому на початок війни виповнилось 10 років. Коли я залишаюсь із ним наодинці, то завжди розпитую його про те, що він пам’ятає із свого воєнного дитинства. З його спогадів я знаю, що у їхній сім’ї було 4 дітей. Батька забрали на фронт. У 1945 році він повернувся живий, але дуже скалічений, і прожив після війни недовго. Найбільш яскравий спогад у прадідуся про те, як німці, відступаючи, спалили села Заїчинці та Біляки, що розташовані недалеко одне від одного. Це сталося 21 вересня 1943 року у релігійне свято, яке у народі називають Друга Пречиста.
Німці відступали. Злі і голодні, обшарпані, вони заходили у двори, стріляли домашню птицю, свиней, корів. Грузили на машини і забирали з собою. Потім обливали бензином чи керосином хати і підпалювали. Села згоріли дощенту. Прадідусь із братами, матір’ю та сусідами заховались у болоті. Туди ж люди, хто встиг, заховали корів. Пізніше викопали землянку, щоб було де жити, поки відбудували хату.
Кожного року на 21 вересня ми родиною завжди згадуємо цей день, коли німці спалили наше село. Найкращим побажанням прадідуся завжди було те, щоб більше ніколи не було війни, щоб ми, його внуки і правнуки, жили під мирним небом у своїй незалежній країні. Та, на жаль, нам теж довелося жити в часи, коли у нашій державі йде неоголошена війна. Дай, Боже, нам швидше миру і територіальної цілісності. Слава Україні!
