У роки другої світової війни моя родина, як і мільйони інших українських сімей, зазнали тяжких поневірянь і втрат. Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна мій прадід Сергій Григорович Рябенко добровольцем пішов на фронт. Він мужньо воював з фашистськими загарбниками. Дійшовши аж до самого Берліну, там він героїчно загинув, підірвавшись на ворожій міні. Двоє його діток маленькими померли під час, а двох дівчаток-близнючок прабабуся зуміла вберегти від холоду й голоду. Одна з цих дочок – моя бабуся.
Інший мій прадідусь Андрій Федотович Махно, 1906 року народження був мобілізований до лав Радянської Армії у 1943 році. Самовіддано воював з ворогом, загинув під містом Могильовим у братній Білорусії. Моя прабабуся, Варвара Сергіївна, самотужки виховала і поставила на ноги трьох дітей, серед них – мого дідуся. Ставши дорослим, дідусь їздив у Білорусію, на те місце, де загинув його батько, щоб низько вклонитися та вшанувати його світлу пам’ять.
