Катерина КВАЧКО, учениця 6-А класу:
У моїй сім’ї небагато рідних, яких я знаю, які зазнали лиха Великої Вітчизняної війни. Але декого знаю, наприклад татові бабуся з дідусем. Перед війною дідусь Микита і бабуся Марія одружилися. Дідусь Микита був сиротою, але в нього був менший брат. Бабуся Марія теж була сиротою навіть без братів і сестер. Вони одружились коли їм було по 17 років.
У 1942 році Микиту забрали в Німеччину працювати. Марія забрала меншого брата Микити до себе. Їй було важко, адже їй було 17 років, а йому 12 і він не хотів її слухати. Але вона терпеливо переносила всі тяготи життя, чекаючи свого чоловіка додому. В 1945 році повернувся додому Микита. В них народилося двоє доньок і син. Всім хватало і тепла в домівці, і любові в серці. Жили, не жаліючи себе, але піклуючись про інших. В такій сім’ї і виросла моя бабуся, яка і розповіла мені цю історію. Вона також перейняла від своїх батьків співчутливе серце, піклуючись до самої їхньої смерті і про свою тітку, і про своїх батьків. А зараз піклується про безрідну бабусю, якій вже 102 роки.
Моя бабуся мамина мама, також пережила тяготи війни. Коли їй було чотри роки почалася війна. Батька забрали на фронт і більше вони його не бачили. А мати залишилася з трьома дітьми, одна з яких була бабуся. Відчувши що таке війна і як можуть поступати каральні німецькі загони, всі люди дуже боялися німців. І коли одного дня німець зайшов до подвір’я моєї бабусі всі були дуже налякані, але ховатись було запізно. Але, на превеликий подив він побачивши перелякану дитину підійшов, подивився на неї, дав шоколадку і пішов з двору. Мабуть і серед німців були ті, хто не хотіли воювати, але змушені були підкоритися владі і залишивши свої сім’ї піти в чужий край. Війна – це страшне лихо, спричинене ненавистю людей один до одного. Це вдовиці, сироти, це вбивство і розруха, це голод і холод. Тож хочеться, щоб це лихо ніколи більше не поверталося.
