За майже столітнє існування Веселоподільського цукрозаводу підприємство стало уособленням Семенівки, на території якої він знаходився. На жаль, від заводу, що до початку Другої світової війни був серед чотирьох найбільших в Україні, сьогодні вже нічого не лишилося.
Символом же його була димохідна труба теплоелектроцентралі, яку, завдяки її висоті у 80 метрів, бачили з кожного куточку селища та за його межами. Вона вражала своєю архітектурною величчю, відображала часи розквіту промисловості...
На вершині труби був викладений рік будівництва – 1976. Саме того року, звільнивши від своїх прямих обов’язків, керувати процесом зведення труби призначили Шевченка Володимира Юхимовича.
Також на території заводу був менший димохід – стара труба була близько 58 метрів. При введенні в дію нової ТЕЦ старі котли виконували лише опалювальну функцію для всього мікрорайону.
Проект будівництва, для свого часу, був сучасним і надзвичайно затратним. Пришвидшувало його реалізацію славнозвісне радянське планування народного господарства. При максимальній квоті у 500 тисяч, вартість труби досягла колосальної – 1,5 мільйона рублів. Саме тому роботу розділили на три етапи.
Якщо підрахувати приблизно, то на той час це майже 2 мільйони доларів. Із врахуванням рівня інфляції 350%, на сьогодні це майже 9 мільйонів «зелених». Якщо перевести на українські гривні, виходить чверть мільярда. Для порівняння: будівництво надсучасного «мосту Кличка» коштувало Києву понад 400 мільйонів гривень.
У 2019 році закінчилася історія Веселоподільського цукрового заводу, а з нею і ціла епоха для Семенівки, для її символу – заводської труби. Сьогодні Володимир Юхимович проживає у мікрорайоні цукрозаводу, на власні очі спостерігаючи, як його дітище перетворювалося в руїни...
Михайло ПОГРІБНИЙ
Комментарии