27 січня – Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту
Страшне, грізне, жорстоке слово «війна» увірвалося в кожен дім 1941 року. Поліцаї наводили новий порядок. По селах шастали людолови і зганяли в збірні пункти підлітків та молодь для відправки на каторжні роботи до Німеччини. Зокрема з села Оболонь вивезено 297 осіб, із Погребняків – близько 200 юнаків і дівчат, із невеликого села Іванівки – 115 осіб, із Товстівської сільської ради – 180. Усього в рабство з нашого району було відправлено 4059 громадян, у тому числі 2265 жінок та 50 неповнолітніх дітей. Третина не повернулася в рідні краї. 20 осіб загинули в Освенцімі, Равенсбрюку, Дахау, Майданеку та інших таборах смерті. Усі, кому вдалося пережити жахи фашистських концтаборів, по-особливому люблять життя, цінують кожен прожитий день. Спливло уже багато років, та згадка про страхітливе життя в'язнів і нині болем ятрить їх серця, не стирається з пам'яті сплюндрована в неволі молодість, каторжна праця й нелюдські знущання, які випали на долю багатьох невільників-остарбайтерів.
27 січня в міжнародний День пам'яті жертв Голокосту голова районної ради Ольга Мохун разом із заступником сільського голови Григорієм Дороженком та секретарем сільради Тетяною Кришталь відвідала жительку села Устимівки, колишню бранку табору смерті «Освенцім» Євдокію Карюк. Вони вручили жінці квіти та подарунки, підтримали добрим словом. Із тих, хто пережив страшні жахіття концтаборів, 90-річна Євдокія Захарівна наразі в районі залишилась одна. Маючи ясний розум і світлу пам'ять, згадує все пережите… Перед очима стоїть ота жахлива дорога до фашистського крематорію, уникнути якої вдалося лише дивом. Утім, диво те має цілком реальну назву – людська доброта, що не має національної ознаки й державних кордонів. Тоді її врятувала полька Марта зі своєю матір'ю. Їм вдалося хвору, знесилену, приречену на смерть юну дівчину пронести до робочого бараку, де були менш жорсткі перевірки, і сховати під матрацом. А там за нею вже доглядали співвітчизниця з України та білоруска.
Після визволення шляхи Євдокії та її рятівниць розійшлися. Але життя інколи посилає несподівані звістки. І в минулому році, коли Донбас став згустком болю, один із мобілізованих жителів громади, спілкуючись із місцевими людьми в зоні АТО, випадково зустрів мешканку Єнакієвого Марію – одну із тих, хто врятував життя Євдокії Карюк, яка, ставши після війни вчителькою, повністю віддавала себе дітям, проводила велику роботу в напрямі патріотичного виховання. Земляк передав у сільську раду координати рятівниці, але, на превеликий жаль, на телефонні дзвінки вона не відповідає… Із великим болем Євдокія Захарівна сприймає нинішню ситуацію в Україні. Пройшовши через фашистське пекло, вона не хоче, щоб гинули люди, руйнувались міста й села… Шанована в селі людина вірить, що в Україну повернуться мир і спокій. Іще вона з гіркотою сприймає дороговартісні розважальні телевізійні проекти, в той час, як вся країна збирає кошти на підтримку армії. Дорога Євдокіє Захарівно! Хай Бог дає Вам ще багато років життя, бо такі люди, як Ви, є совістю нашого суспільства. Здоров'я Вам і затишку в цьому неспокійному світі!
