Одного разу, проходячи повз Семенівський РАЦС, я побачив молодят, а в руках у них – білі голуби. Ця традиція тільки починається у нашому районі. У таких церемоніях беруть участь не звичайні птахи, яких ми звикли бачити на вулиці, а домашні, породисті. Зараз розведення голубів починає поступово відроджуватися і навіть стає хобі пересічних українців. Про це та багато іншого нам розповів мешканець селища Семенівки Анатолій Притула.
– Як давно ви «захворіли» цією пристрастю?
– «Захворів» ще в дитинстві, але тоді я тільки спостерігав за ними, захоплювався їх польотом. Потім якось відійшов від цього захоплення і деякий час не займався голубами. І ось знову повернувся до старого. Тільки тепер у мене вже більше 15 порід, таких, як «якобіни», «дутиші», «статні», «павліни», «курчаві», «араби» та інші.
– Чи є клуб голубоводів Семенівщини?
– На жаль, ні. Але в Семенівці таких, як я, близько 30, і, на мою думку, нам треба об’єднатися. Адже створення такого клубу дасть змогу збиратися нам, спілкуватися та брати участь у різних виставках, іншими словами, розвиватися.
– У одного мого знайомого 30 голубів, і з’їдають за рік, як він сказав, півтонни зерна. У вас поголів'я птахів більше. Значить, на корм піде близько тонни зерна?
– Це як мінімум. Плюс на вітаміни й ліки йде ще більше, ніж на корми. Голуби сьогодні – задоволення дороге. Ніякої допомоги голубівникам немає – все за власний кошт. А проблем у нас дуже багато: починаючи від організаційних до придбання породистих особин.
– Яким чином сьогодні семенівські голубівники вивозять своїх «вихованців» для участі у виставках? Або взагалі не вивозять через ситуацію в країні та нинішню дорожнечу?
– Вивозимо. Раніше нам дуже допомагав у цій справі Сергій Васильович Семигреєнко. Безкоштовно надавав транспорт, корм, закупляв елітні та рідкісні породи голубів – за що ми йому щиро вдячні! Сьогодні ми, голубоводи Семенівщини, на власні гроші наймаємо мікроавтобус, куди завантажуємо клітки з голубами, і вивозимо їх на виставки.
– Отже, прибутку від голубів у вас ніякого?
– Який прибуток! Одні збитки і... задоволення, яке я отримую, займаючись цим.
– Розкажіть, будь ласка, про деякі породи пернатих та їх особливості.
– Наприклад, ось ці білі «поштові» голуби. В стародавні часи їх використовували як поштарів, а зараз влаштовують змагання. На великі відстані пускають уже налітаних птахів. Їх необхідно тренувати, а потім із кращих формують команду. Її за рік не зробиш. На це потрібно не менше 30 років. Для перевірки вже натренованих голубів вивозять десь три десятки особин за 300-320 кілометрів.
– І скільки часу знадобиться кращому, щоб повернутися додому?
– Я читав в одній статті, що найшвидший прилетів за дві години сорок п’ять хвилин.
– Серед голубоводів-семенівців є вже чемпіони або призери?
– Так, є. Пару років тому на виставці в м. Кременчуці перемогу виборов С. В. Семигреєнко, за що був нагороджений грамотою. Крім цього, нашого «брата» згадано на сторінках «Книги голубоводів» автора Решетнікова.
– Як гніздяться ваші голуби? Ви регулюєте цей процес?
– Звичайно, я їх парую за родовими лініями. Якщо вони самі паруються, то у них виходять більш міцні сім’ї. Але самоплив у цій справі допускати не можна. Інакше всі родові лінії перемішаються.
– Скільки років живе голуб і яке потомство він здатний залишити за свій вік?
– Я думаю, що в середньому голуби живуть десь у межах десяти років. Звичайно, є винятки. І за десять років життя, як вважають досвідчені голубівники, голубина пара може дати до 1000 голів потомства.
– Лебедина вірність добре відома в народі. А як щодо голубиної? Голуб може зрадити своїй голубці?
– Буває й нерідко. Особливо схильні до цього поштові голуби. Тому голубівники часто жартують, порівнюючи цю породу голубів із людьми, які «стрибають у гречку». Кажуть, не встигнеш відвернутися, як він уже іншу голубку потоптав.
– Спостерігати за голубами цікаво і захоплююче.
– Голуби свого господаря знають. Коли заходить хтось чужий, панікують, не розуміють: можна довіряти чи ні. А господаря впізнають у будь-якому одязі. Якщо голодні, біжать назустріч: годуй нас. Був у мене колись голуб, якого я з рук пташеням вигодував. Бувало, зайдеш, поплескаєш себе по плечу, він прилітає і суне голову в мою верхню кишеню – знає, що я йому там насіння приніс.
– Анатолію, я читав, що не окільцьований голуб – це не голуб. У вас багато голубів. І що, всі вони окільцьовані?
– Звичайно. Причому, щороку – різні кільця. Щоб легше впізнавати.
– Дякую Вам за цікаве та змістовне інтерв’ю!
– Головне наше завдання, – підсумовує розмову Анатолій, – розводити голуби не тільки для себе, а й на радість усім. Тож звертаюся до жителів Семенівки, району, якщо хтось займається цією справою, відгукніться. А ті, хто бажає завести цих птахів, але не знає, як і з чого почати, приїздіть, допоможемо, підтримаємо.
Артем Даценко
Комментарии