Народився Михайло Олексійович Каряка на хуторі Драчки Горошинської сільради у 1925 році. За роки Великої Вітчизняної війни з Горошина на фронт пішло більше, ніж 500 осіб, не повернулося з війни 239. Як писав герой війни, письменник Костянтин Симонов: «Перемогу одні живі не роблять, її ділять навпіл – живі та мертві». Михайло Каряка один із тих, хто всім смертям на зло вистояв, вижив. Після закінчення 8 класів Горошинської середньої школи мріяв учитися далі, але батькам, простим селянам-колгоспникам, не було можливості здійснити синову мрію. Тому вирішив хлопець здобувати професію у Глобинському училищі ФЗН. Але всі плани юнака перервала війна. З перших днів оголошення про мобілізацію в діючу армію Михайло пішов на фронт. Служити довелося в артилерії наводчиком гармати. Перше бойове хрещення червоноармієць Каряка прийняв у запеклому бою під містом Апостолове Дніпропетровської області.
Його пам’ять зберігає кожний бій, безліч фронтових доріг, якими довелося пройти молодому сержанту, командиру гарматної обслуги Михайлу Каряці за визволення Угорщини, особливо на озері Балатон. Важко повірити сьогодні, що за цей чарівний куточок природи йшли тривалі, кровопролитні бої, де щодня гинули сотні бійців, і вода в озері була червоною від крові. За мужність і витримку, кмітливість, проявлену в бою, червоноармієць Михайло Каряка був нагороджений найдорожчою йому медаллю «За відвагу». Далі його шляхи пролягали через Румунію, Болгарію, Австрію. У 1947 році після демобілізації Михайло повернувся в рідне село. Понад 30 років працював бригадиром рільничої бригади в місцевому колгоспі. Разом з дружиною Марією Іванівною виростили трьох доньок, мають онуків, правнуків. Славний бойовий шлях ветерана війни та праці, учасника бойових дій Михайла Олексійовича Каряки (на фото) був відмічений нагородами – орденами Вітчизняної війни II ступеня, «За мужність», 20 медалями, серед яких «За відвагу», «За бойові заслуги», «За взяття Будапешта», «За взяття Відня» та інші.
