Пережите – незабутнє. Ветеран війни та праці, учасник бойових дій Павло Павлович Донець у свої 94 роки пам’ятає всі епізоди Великої Вітчизняної війни. Народився в селі Брусове, де проживає і сьогодні. Проста сільська родина привчила Павла до нелегкої хліборобської праці. Закінчивши початкову школу, мріяв про подальше навчання, але за відсутності можливостей надолужував знання самотужки. Пройшовши курси механізаторів, у 1937 році став працювати трактористом у Заїчинській МТС. 3 березня 1939 року Павло Донець служив у Червоній Армії водієм-механіком 1224-го мотобронетанкового полку в місті Красноводськ, де й застала його війна. У полку, де він служив, танки БТ-7 та БТ-25 на той час були недосконалі.
Особливо це відчули, коли полк кинули в Білорусію. Розвантажившись у Брянську, танковий полк своїм ходом вирушив до Смоленська. У перших жорстоких боях танкісти понесли відчутні втрати, відступивши до Калуги. Тримали оборону на річці Ока, далі обороняли Москву. У бою під містом Ярцево танк Донця підірвався на міні. Тяжкопораненому танкісту довелося тривалий час лікуватися в госпіталях. Далі його направляють командиром відділення в рухому ремонтну танкову базу 226 полку. Павло Павлович Донець брав участь у визволенні Білорусії, Литви та Східної Прусії. Особливо запам’яталися йому численні штурми міста-фортеці Кенігсберг. Жаданий день Перемоги зустрів Павло Павлович у Германії в місті Данцинг. Після короткого перепочинку частину, де служив старший сержант Донець, відправили на Далекий Схід. Додому повернувся в 1946 році. На грудях танкіста сяяли бойові нагороди: орден Вітчизняної війни II ступеня, 10 медалей, серед яких «За бойові заслуги», «За взяття Кенігсберга», «За оборону Москви» та інші. Після війни Павло Павлович до пенсії працював механізатором у місцевому колгоспі, за що був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
