Заєць-русак поширений всюди, основний хутровий звір мисливських господарств. У мисливських угіддях ТОВ «Сапсан-Семенівка» популяція зайця-русака налічує близько 2200 особин. Незалежно від пори року заєць-русак покидає денну лежанку близько 18-ї години. Нічну жировку закінчує перед світанком, знаходить затишне місце і залягає на цілий день. Взимку дуже часто заривається у сніг і прокопує довгий підсніжний лаз. Літом у спеку залягає на землю, не розгрібає її й не влаштовує типової лежанки. На діяльність цих звірів помітно впливають погодні умови: температура повітря, атмосферний тиск, вологість. У теплі зимові дні, під час відлиг вони лежать у своїх тимчасових схованках; під час сильних морозів швидко залишають лежанки. Як правило, самки лежать «міцніше» ніж самці.
Заєць має велику кількість пахучих залоз, розташованих на ступнях лап, у куточках рота, коло носових отворів. Залози на ступнях залишають запах під час бігу. Пігментні залози, розташовані в носовому відділі, служать для маркірування індивідуальної ділянки та для комунікації особин у межах популяції. Таку ж функцію виконують щічні залози в куточках рота. Розшифрування «запахової мови» зайців може мати важливе значення для пізнання інтимних сторін їх життя, що дасть можливість управляти чисельністю популяцій.
Живлення зайця-русака змінюється протягом року. Взимку він поїдає в основному трав’янисті та дрібно чагарникові рослини, на частку яких припадає майже 96% усього зимового раціону. Із злаків найкраще поїдає стебла та листя озимих пшениці та жита. Охоче зайці їдять лободу, щирицю, мишій, гірчак, полин, підземні стебла пирію та хвоща. З деревно-чагарникових кормів вони споживають кору, пагони чи бруньки осики, верби, клена, липи, диких яблунь і груш, ліщини, терну та інших рослин багатих на кальцій і фосфор, а також крохмаль, жири та білки.
Протягом теплого вегетаційного періоду в кормовому раціоні зайця-русака переважають злаки (пирій, житняк, тонконіг, мишій), складноцвітні (осот, кульбаба, деревій, будяк, волошка) та бобові (горох, буркун, конюшина, люцерна) та інші трав’янисті рослини, але зовсім відсутні мохи лишайники та кора дерев. За добу заєць з’їдає близько 1 кг сирого корму, хоч маса вмісту шлунку коливається від 50 до 200 г.
Гін у зайців починається у середині січня. У цей час тварини на день залягають групами по 5-6 голів на 100 м. кв. У другій половині дня вони вже активні і продовжують триматись групами, у кожній з яких є 1-2 самки й 3-4 самці. Тічка у самок продовжується від 6-10 годин до 2-3 діб. Один самець покриває кілька самок. Вагітність їх триває 44 доби. Протягом теплого періоду року у самок буває 4 парування й 4 приплоди: перший у березні (парування в лютому); другий – у середині травня ( парування на початку квітня), третій – у кінці червня ( парування в другій декаді травня); четвертий – у кінці серпня ( парування в липні), але в зв’язку з помітним потеплінням в остання 20 років вагітні самки або молоді зайчата добувались у січні. Таким чином, спостерігається помітне зміщення строків розмноження зайця-русака, що згубно відбивається на зростанні чисельності локальних популяцій. Тому ТОВ «Сапсан-Семенівка» забороняє продовження полювання на зайця-русака в січні на території своїх мисливських угідь виключно з метою збільшення популяції цього виду хутрових мисливських звірів.
У першому приплоді зайця-русака буває в середньому 3 зайченят, у другому – 2-3, в третьому і четвертому – 1, тобто 7-8 зайчат на одну статевозрілу самку в рік, але до 50-60% новонароджених гине від різних екологічних факторів, і приріст становить лише 3 особини. Рідше бувають роки з оптимальними для розмноження зайців умовами. Тоді у першому приплоді буває 3 зайченят, у другому – 5, у третьому – 4, всього – 12 зайченят на одну самку; з них гине до 40%, тобто приріст становить 7 особин.
При визначенні причини загибелі частини поголів’я зайців встановлено, що 43% з них гине від сільськогосподарських механізмів при заготівлі силосу, сінокосінні та збиранні врожаю, 15,3% – від неправильного застосування отрутохімікатів та міндобрив, 12,4% – від браконьєрства, 9,5% – від дорожнього транспорту, 9,5% – від несприятливих умов погоди, 6,6% – від бездомних собак, котів та інших хижаків, 3,7% – при культивації та оранці.
Чисельність цього звіра помітно змінюється по роках. Не зважаючи на скорочення строків полювання і норм відстрілу зайця-русака, чисельність цих тварин за останні 20 років різко зменшилася. Основні причини такі: багаторічний повсюдний пере промисел, внаслідок чого підірвано маточне поголів’я і порушено нормальне співвідношення статей; знищення молодих зайчат блукаючими свійськими кішками й собаками, що спостерігається в усіх господарствах; надмірна меліорація,скорочення площі сирих сінокісних угідь, які є найкращими станціями проживання зайця-русака в межах регіону; порушення правил зберігання мінеральних добрив і застосування отрутохімікатів, а також відсутність відстрашуючи пристроїв на хлібозбиральних та сінокісних механізмах тощо.
Тривалість життя зайця-русака – до 12 років.
