Лось – цей найбільший представник родини оленячих заселяє лісові мисливські угіддя і поступово розширює свій ареал у лісостепових районах. Якщо в 50-х роках минулого століття поселення лосів були рідкісним явищем, то протягом останніх 30 років цей лісовий велетень став характерним компонентом місцевої теріофауни.
Довжина тіла самця до 3 м, висота в загривку до 2,3 м, довжина хвоста 12—13 см; маса 360—600 кг, самки дрібніші за самців. За зовнішнім виглядом лось помітно відрізняється від інших оленів. Тулуб і шия у нього короткі, загривок високий, у вигляді горба. Ноги сильно витягнуті, тому, щоб напитися, лось вимушений заходити глибоко у воду або ставати на коліна передніх ніг. Голова велика, горбоноса, з нависаючою м'ясистою верхньою губою. Під горлом м'який шкірястий виріст «сережка», що досягає 25—40 см. Шерсть груба, буро-чорна; ноги світло-сірі, майже білі.
У самців є величезні (найбільші у сучасних ссавців) роги, нерідко лопатоподібні за формою (особливо виразна лопатоподібна форма у якутських і американських лосів); їхній розмах досягає 180 см, маса — 20—30 кг. Роги лось скидає щорічно в листопаді — грудні і ходить без них до квітня — травня. Самки безрогі. Роги лося є відомим мисливським трофеєм, який є об'єктом мисливського колекціонування і які виставляють на конкурси мисливських трофеїв
Лось чудово пристосувався до життя на заболочених лісових ділянках і в сухих сосняках. Не зважаючи на значну масу він легко ходить по болотах, безшумно переміщується серед лісових нетрів чи заростей очерету, далеко і легко плаває, а влітку довго буває у воді, рятуючись від докучливих комах-кровососів.
Добовий біоцикл змінюється залежно від пори року та погодних умов. Старі самці-рогачі тримаються переважно поодинці. Самки з молодими цього річками та дворічками утворюють невеликі групи, до яких взимку часом приєднуються і старі самці. Зимою лосі утримуються у молодих сосняках чи заростях верб і верболозів уздовж берегів річок та боліт.
Живляться ці тварини корою листяних дерев (осика, ясен, верба), молодими пагонами, бруньками, листям, охоче поїдають болотяну рослинність (лепешняк, рогіз, латаття). До кормового раціону входить близько 250 видів деревних, чагарникових та трав’янистих рослин. За добу кожна особина з’їдає від 10 до 32 кг деревно-чагарникового корму. Лось може завдавати збитків лісовому господарству, обгризаючи бічні пагони та верхівки лісового відросту зокрема сосни звичайної.
Період спаровування у лосів припадає на осінь. Під час гону самці поводяться дуже агресивно: вони ламають рогами молоді дерева й чагарники, голосно стогнуть. Лось залицяється тільки до однієї самки, проте протягом шлюбного періоду може злучатися з декількома. Молоді самці зазвичай поступаються старшим і сильнішим самцям, проте супротивники, чиї сили є рівними, вступають у сутичку і нерідко завдають один одному важких поранень.
Наприкінці весни лосиця народжує одного або двох лосенят, вкритих золотисто-коричневою шерстю, які в перші дні життя нетвердо стоять на ногах, проте через тиждень вже всюди супроводжують матір. Друге лосеня в парних приплодах часто гине. У віці 4-5 місяців годування молоком припиняється. Проте дитинча залишається з матір'ю доти, доки не настане час її наступних пологів. Починаючи з місячного віку, лосеня також пощипує травичку.
