Найбільше Григорій Семенович Шпаковський любить травень, і не лише тому, що в ньому він народився, а й тому, що в травні відзначається найвеличніше свято Перемоги, яку він із бойовими побратимами довгих чотири роки наближав, і багряні віхоли носили їх по різних фронтах і госпіталях. Народився 90-річний сивочолий ветеран, інвалід війни, учасник бойових дій 26 травня 1926 року у мальовничому селі Погребняки серед красивої природи, де тихо несе свої води Сула і грає хвилями рукотворне Кременчуцьке водоймище, яке в народі називають морем. У родині батька, Семена Шпаковського, і мами Мелашки із покоління в покоління передавалася шана і повага нелегкої хліборобської праці. Цьому змалечку привчали і дітей своїх – сина Григорія і доньку Ганну.
У Погребняках пройшли дитинство і юність Григорія, тут він закінчив семирічну школу, застала його тут і війна, яка примусила не по роках подорослішати і дивитися на навколишній світ іншими очима. Батька із перших днів мобілізації 1941 року було забрано на фронт, а в 1944 році родина одержала похоронку, в якій повідомлялося, що рядовий, артилерист Степан Шпаковський загинув смертю хоробрих у бою з фашистами у Східній Пруссії. Матуся виплакала всі сльози, а тут знову лихо постукало у двері їхньої старенької оселі – поліцаї виловили доньку Ганну і разом із сільськими дівчатами, що ховалися в очеретах, насильно забрали на примусові роботи в Німеччину.
У 1943 році Григорія Шпаковського було призвано на військову службу, як і батька, в артилерію, у підрозділ 85-мм зенітних гармат зразка 1939 року на оборону Ленінграда. Фашисти обстрілювали місто з моря і з суші, постійно атакували з повітря. Дошкуляла і фінська авіація, адже зовсім поруч була Фінська затока. Сто тисяч фугасних та запалювальних авіаційних бомб, понад 150 тисяч снарядів упало на місто. Півтора року окопного життя, постійні холодні кліматичні умови, голод, землянки, інфекційні хвороби, а головне – постійні бої в небі і на землі робили свою чорну справу. В одному із жорстоких боїв Григорія Шпаковського було поранено. Кілька годин військові хірурги витягували з його тіла осколки. Лікувався недовго, усе рвався на фронт, де і зустрів звістку про Перемогу. Але демобілізувати бійців зенітної дивізії Ленінградського фронту не поспішали. 24 червня 1945 року в Москві на Красній площі відбувся Парад Перемоги, а артилерист, рядовий Григорій Шпаковський у цей час залізничними ешелонами поспішав на Далекий Схід у Маньчжурію, де 9 серпня розпочалися бойові дії радянських збройних сил з мілітаристською Японією. 2 вересня було підписано акт про безумовну капітуляцію імперіалістичної Японії. Остаточне закінчення Другої світової війни.
Демобілізувався Григорій Семенович у 1948 році. Повернувся до рідного села. Працював трактористом, комбайнером. Разом із дружиною Марією Марківною виростили і виховали доньку Ганну, мають чудових онуків Олександра, який досконало знає весь життєвий шлях свого дідуся і допомагав в організації цього матеріалу, та внучку Наталію, і правнучку, семирічну Алісу.
Груди Григорія Семеновича Шпаковського прикрашають ордени Вітчизняної війни І ступеня, «За мужність», понад 20 медалей, серед яких «За перемогу над Німеччиною», «За перемогу над Японією», «За оборону Ленінграда», медаль Жукова «Захиснику Вітчизни» та інші.
Валерій ЗІНЧЕНКО
