Уже майже рік ветеран, учасник бойових дій, інвалід І групи, полковник Петро Сергійович Яненко проживає в Семенівці по вулиці Перемоги у добротному будинку зятя Бориса і доньки Ніни, яка забрала батька до себе після смерті матері, дружини фронтовика. Напередодні свята Перемоги голова районної ради ветеранів Іван Васильович Трофименко побував удома у ветерана і зателефонував мені, попросивши розповісти про Петра Сергійовича Яненка на шпальтах районного часопису «Вісник Семенівщини». Мені приємно було дізнатися, що Петро Сергійович працював на журналістській ниві військовим кореспондентом газети «На страже Родины».

Народився П. С. Яненко у селі Білики Миргородського району 9 липня 1925 року. Після звільнення Миргорода від німецько-фашистських загарбників 30 вересня 1943 року був призваний до лав Радянської армії і направлений у 193-ій запасний стрілецький полк Московського військового округу, де проходив курс військового навчання молодого солдата, після чого був направлений на Ленінградський фронт.

«У січні 1944 року в холодну і морозну ніч мене доставили в блокадний Ленінград, який на той час виглядав фронтовим, суворим, схожим на неприступну фортецю, – розповідає Петро Сергійович. – Будинки – ніби вогняні споруди, дороги перекриті залізобетонними надовбами, металевими йоршами, стіни, як мішки з піском. Диміли пожарища зруйнованих будинків, фабрик, заводів від бомбардувань та обстрілів ворожої артилерії. Ленінградці героїчно захищали своє місто в тяжких умовах блокади, без хліба, води, тепла і світла. Оточення та варварські обстріли тривали 900 днів і ночей. Не було пального, електроенергії, вийшов із ладу водогін. Смерть косила жителів і захисників міста. Щоб заглушити ні з чим не зрівнянні муки голоду, мешканці міста полювали на пташок, ловили чудом уцілілих собак, кішок. А місто боролося. Я брав участь у бойових діях у складі 143-го стрілецького полку 240-ої дивізії, 42-ої артилерії, яка вела бойовий наступ із Пулковських висот, передмістя Ленінграда. Мені, молодому, фізично розвиненому комсомольцю, було наказано виконувати бойове завдання по наведенню і підтриманню кабельного зв’язку на передньому краї фронту. Потім був кулеметником. У жорстоких боях одержав поранення і контузію. Проходив лікування у військовому евакогоспіталі №1012 міста Ленінграда.

У результаті успішного наступу Ленінградського і Волховського фронтіф 14 січня 1943 року було прорвано кільце ворожої блокади міста Ленінграда. У районі міста Петрокрепость і Ладозького озера 6 лютого 1943 року в короткий термін була збудована залізнодорожна лінія довжиною 18 км. По цій залізниці у блокадний Ленінград пішли перші поїзди з бойовою технікою, боєприпасами, продуктами і ліками. До 10 вересня 1943 року на Оренбаумський плацдарм, який утримувався радянськими військами з Ленінграда, через Фінський залив були перекинуті війська, друга ударна армія, п’ять стрілецьких дивізій, 600 гармат, 800 вагонів боєприпасів, багато танків, бронемашин та іншого вантажу.

Після великої артилерійської підготовки почався наступ на німецько-фашистські війська. 14 січня 1944 року почався наступ військ 2-ої ударної армії. Були звільнені міста Порожки, Гостиліця, Ропша. Наступного дня пішли в наступ війська 42-ої і 67-ої армії і звільнили Уріцьк, Красне Село, Пушкіно. Увечері 19 січня у місті Русько-Висоцьке зустрілися війська 2-ої і 42-ої армій, оточивши значне угрупування німецько-фашистських військ. 27 січня на берегах Неви пролунав урочистий салют на честь повного визволення Ленінграда від ворожої блокади. Далі визволяли Естонію, Латвію та Литву. Війна ще не закінчилася, а урядовий наказ надійшов в окремі частини інженерно-саперних підрозділів про розмінування територій, де проходили бойові дії, навколо Ленінграда і області. Мені було доручено саперний взвод, з яким у 1944-1945 роках я розмінував та знешкодив сотні протитанкових мін, тисячі протипіхотних мін, багато артилерійських снарядів, гранат, авіаційних бомб. Після закінчення війни проходив службу у військових частинах інженерно-технічних військ Ленінградського військового округу, де прослужив 30 років. У 1972 році демобілізувався із лав Радянської Армії». Після виходу на пенсію Петро Сергійович очолював профспілковий комітет у Миргородському РК ДОСААФ, понад 20 років працював художником у санаторії «Хорол» курорту «Миргород». Він має численні нагороди за активну мирну працю, участь у громадському житті. Нагороджений орденами «Вітчизняної війни» І ступеня, Червоної Зірки, «За мужність», двома медалями «За бойові заслуги», медалями «За перемогу над Німеччиною», медаллю Жукова, «Захисник Вітчизни», багатьма ювілейними медалями.

Валерій ЗІНЧЕНКО

Недостатньо прав для коментування :(
Будь ласка, зареєструйтеся на сайті!