22 червня 1941 року та червня 2016 року… Між ними 75 років. Для історії це лише мить, а для людини – ціле життя. Жахливі сторінки історичного літопису, вписані Великою Вітчизняною війною, назавжди увійшли в пам’ять нашого народу. 22 червня 1941 року німецькі фашисти вторглися в нашу державу, направивши сотні літаків із смертоносним вантажем в глибину до 400 км, більше 3 тис. танків, самохідних гармат і мінометів та до 5 млн. фашистських головорізів, німецьких солдат і офіцерів. Таким чином на українській землі на цілі чотири роки розтягнулася жорстока війна…
Ми, нині живущі, не можемо, не маємо права забути ті страшні дні, коли пролунав грізний грім Великої Вітчизняної війні, повинні пам’ятати полеглих у боях за визволення рідної землі від фашистської навали та шанувати ветеранів війни, яких, на жаль, залишилось зовсім мало.
У 1941 році багато наших земляків, полтавчан, стали на захист Вітчизни. Із мого рідного, мальовничого села Дем’янівка, яке розташоване на березі Кременчуцького водосховища, а колись це було побережжя р. Сули, пішли на фронт близько 500 чоловік – усі, хто міг тримати зброю у руках, у тім числі і мій батько Василь Герасимович. Більша половина з них полягли смертю хоробрих на полі бою, серед них і 6 моїх близьких рідних. І так майже у кожній сім’ї. Усі вони до кінця виконали свій громадянський обов’язок перед Батьківщиною і її народом. У боях за рідну землю тільки з Дем’янівки полягли більше 60 чоловік, визволяючи Черкащину – 11 чол., Кіровоградщину і Київщину – по 6 чол., Волинь і Львівщину – по 7 чол. Найбільше наших земляків полягло у Німеччині – 10 чол., Польщі – 14 чол., Угорщині, Чехословаччині та Румунії – до 40 чол. Усі вони занесені до Книги пам’яті України. А це були наші батьки, брати, дідусі, інші близькі родичі. Хоча з тих пір минуло багато часу і подій, але їхній героїзм залишається невичерпним джерелом патріотизму, вірного служіння своєму народу. Недарма дата початку війни є Днем скорботи і пам’яті жертв нацизму.
Я, син солдата війни, пам’ятаю ті воєнні жахіття. Коли фашисти у кінці осені 1941 року окупували наше село, то вони відразу встановили звірячий «новий порядок». Ловили, били і відправляли непокірних і військовополонених до таборів, розташованих на території Веселоподільського цукрового заводу, Хорольського цегельного («Яма»), у Кременчуці та Лубнах. А скільки було б чудових професійних працівників сільського господарства, промисловості, вчителів, лікарів і інших професій, та все перекреслила жахлива війна. Кожного разу, коли задумуєшся про ту минулу війну, то в пам’яті спливає героїчний подвиг наших радянських воїнів, які виявляли велику відданість і любов до своєї Батьківщини і народу. Багато з них були нагороджені урядовими бойовими нагородами, серед них ст. сержант Микола Андріянович Новомодний – орденом Слави ІІІ ступеня, ст. сержант Герасим Лукович Моргун, рядовий Семен Прокопович Тютюнник – орденом Червоної Зірки, рядові Григорій Єфремович Габайко – орденом Вітчизняної війни І ст., Федір Самійлович Приймак – медаллю «За відвагу» і інші.
Я, учасник війни, військовий ветеран, низько вклоняюся перед учасниками війни і тилу нашого села та й усього Семенівського району, які ціною свого життя врятували нашу Українську землю від фашистської навали, перед світлою пам’яттю тих, хто не повернувся з війни, не дожив до травневого салюту Перемоги.
Багато довелося бідувати у роки війни. У нашій сім’ї було 4 голодних дітей. Корівку-годувальницю Зорьку німці забрали, хоч як вона від і намагалася втекти, та вони підстерегли її на пастівнику і разом з іншими коровами убили. Разом із сусідом Андрієм Пилиповичем Гузирем (однокласником) не одноразово доводилось шукати їжу в німецьких ямах для відходів. А коли підросли, то старалися помагати фронту, бо знали, що там нашим батькам і старшим братам набагато трудніше, ніж нам тут, у тилу. Патріотичне гасло «Все для фронту, все для перемоги» було святим.
Бажаю усім ветеранам, дітям війни міцного здоров’я, а молодому поколінню – щоб завжди над вашими головами було мирне небо.
Іван Васильович МАЙСТРЕНКО,
учасник Великої Вітчизняної війни,
військовий пенсіонер і ветеран України, м. Харків
