У народі кажуть, що з людиною народжується і її доля. Тож і мріяв Іван Гелеверя присвятити себе хліборобській справі, як і батьки його, діди і прадіди. Народився він у 1921 році в селі Бурбине, серед неозорих степів, що тяглися за селом у всі кінці, аж ген за обрій. Щоб задумане стало реальністю, після закінчення сільської семирічної школи продовжив навчання у Хорольському технікумі механізації сільського господарства. Та не знав юнак, що доля готувала йому інший шлях – тяжкий, грізний, але славний. У 1939 році за комсомольською путівкою Іван поїхав до Саратовського танкового училища. Уже на той час у світі було тривожно. На Заході палахкотіла війна, і її пожежа блискавично розгорялася.

Молодий лейтенант прибув за призначенням у танкову дивізію і вже за кілька днів із танкістами вступив у запеклий, нерівний бій. У червні 1942 року 5-а гвардійська танкова бригада, у складі якої воював старший лейтенант Іван Гелеверя, одержала наказ разом із підрозділами 180-го стрілецького полку не допустити переправи гітлерівців через Сіверський Донець. У бригаді на той час було лише 15 бойових машин, а ворог кинув проти неї 45 танків, до двох полків піхоти і майже два дивізіони важкої артилерії. Та гвардійці витримали і не відступили, підбивши і спаливши 12 ворожих танків, 2 бронемашини, 3 танкетки. Знищили 7 гармат, 9 автомашин і до 150 фашистів. В одному із запеклих боїв гвардії старший лейтенант Іван Гелеверя повів у контратаку 6 танків проти 30 ворожих машин. Це було так несподівано і стрімко, що гітлерівці відступили. Танкісти стояли насмерть, навіть поранені, нашвидкуруч наклавши пов’язки, продовжували громити ворога. Івана Гелеверю було поранено в руку, але він не залишив поля бою. Під мінометним і кулеметним вогнем ворога пробирався від одного до іншого танка, вказуючи цілі для обстрілу. Через кілька днів його було поранено вдруге, і тільки після цього він потрапив до госпіталю.

У званні підполковника закінчив Іван Іванович Гелеверя війну у Східній Прусії. Після війни навчався у Військовій Академії бронетанкових військ ім. маршала Р. Я. Малиновського. Служив у різних військових частинах. Командував механізованими, танковими полками, мотострілецькою дивізією, десантною бригадою, був заступником командира корпусу.

Уже будучи генерал-майором, у 1981 році Іван Іванович звільнився у запас. Він нагороджений 6 орденами і 17 медалями Батьківщини, а також 4 високими нагородами зарубіжних країн.

Валерій ЗІНЧЕНКО

Недостатньо прав для коментування :(
Будь ласка, зареєструйтеся на сайті!