– У нашій родині всього бувало – і посваримося, і помиримося. У дитинстві Толя міг бешкетувати, побитися із хлопцями. Як виріс, серйозніший став. А сім’я – головне для нього. Старався нажити всього. Збирав гроші на машину. А тут усі плани обірвалися, – говорить 56-річна Ганна Колодич із села Єгорівка Семенівського району на Полтавщині. Її пасинка 31-річного Анатолія Лошика заарештували поліцейські. Підозрюють у зґвалтуванні 22 жінок. Чотири місяці Анатолій перебуває у слідчому ізоляторі. Поліцейські кажуть, що на Полтавщині зґвалтував сімох жінок, 15 – у Дніпропетровській та Житомирській областях.
– Нападав із 2008-го, – розповідає 47-річний Юрій Сулаєв із Полтавської обласної поліції. – Підстерігав і підбирав жінок уранці біля залізниць. Ґвалтував і забирав прикраси й гроші. На останню жертву, 20-річну дівчину із Глобиного, напав, коли та йшла на роботу. Потерпіла звернулася до нас одразу, й ми затримали його в місті по гарячим слідам. Провели експертизу, відправили ДНК в регіони. Аналізи співпали.
Анатолій Лошик родом із Єгорівки. Він – найстарший із чотирьох дітей листоноші 51-річної Наталії і продавця сільмагу 57-річного Павла Лошиків. Батьки рано розлучилися. Анатолій залишився з батьком. Троє молодших дітей – із матір'ю. Жили по сусідству. Сестрі Катерині 29 років, Андрієві – 28, Романові – 12.
До школи Анатолій ходив у сусіднє село Устимівка. Закінчив курси водіїв, працював у радгоспі, їздив на заробітки до столиці. Після служби в армії одружився, згодом розлучився. Від першого шлюбу має доньку Ольгу, 10 років. Довго працював водієм на Глобинському м’ясокомбінаті, їздив у відрядження Україною. У вільний час таксував. Із другою дружиною – вчителькою математики 30-річною Людмилою, купили хату неподалік батькової. Мають дітей 6-річну Анну та Павла, 4 роки.
– Толік – здоровий, симпатичний чоловік. У селі їм заздрять усі. Ніхто не вірить, що він – маніяк, – каже 54-річна Віра Приходько, сусідка Лошиків. У довгій спідниці й білій хустці стоїть біля хати. – Бувало, сварився з односельцями по мєлочам. То за межу городу, то гуси кудись залізли. Але він – гарний господар. Не п’є, не курить. Постійно зайнятий. Доньку і дружину забирав зі школи. Недавно привіз піску, планував у дворі щось бетонувати. З іншими жінками його ніколи не бачили. Однолюб. Першу дружину покинув, бо зраджувала. А про Люду піклувався. До всіх людей добрий. У мого сина туберкульоз. Якось срочно треба було везти його в лікарню. В селі усі полякалися, тільки Толік –поміг.
Останні півроку перед затриманням Анатолій займався домашнім господарством. Тримав чотирьох корів, биків, свиней, гусей. Вісім місяців тому здав кілько х биків. Трохи грошей дали тесті, придбав «Хонду Цівік». Має також зеленого «Москвича» з причепом.
Подвір’я Анатолія і Людмили Лошиків обгороджене новим бетонним парканом. Будинок побілений, під шиферним дахом. У кінці двору – два великі хліви. На обійсті під грушею сушиться дитячий одяг. Перед двором пасеться червоно-рябе теля. Вдома нікого нема. Людмила зі свекром поїхали велосипедами до райцентру за 13 км – повезли передачу Анатолієві.
Людмилу і Павла Лошиків зустрічаю за селом на трасі. Ідуть пішки, ведуть велосипеди. Анатолія в слідчому ізоляторі не застали – його повезли на суд до Глобиного.
– Толіка визвали в наш райвідділ поліції 10 лютого, – згадує Людмила. Зупиняється, відхекується. – Сказали заплатити штраф за вирубане дерево. Ми поїхали разом. О 10:00 год. були під відділком. Толік пішов – і все. Три години чекала його в машині. Дзвоню – телефон вимкнений. Пішла шукати, мене вигнали. Потім знайомий міліціонер сказав, що Толік – ґвалтівник. І що його вже повезли в Глобине. Я була в шоці. Безпрєдєл. Потім поїхали до нас додому на обшук. Забрали два золоті ланцюжки із хрестиками. Мовляв, крадені. Їх подарували нашим дітям ще на хрещення. Нові, з цінниками. Більше нічого не знайшли. Перевірили машину. У багажнику лежали батькові штани, шапочка з прорізаними очима. Ніколи її там не було.
– Толіка взяли, бо в Глобиному зґвалтували дівчину. Але в той момент він ремонтував машину в другому кінці міста, є відеозапис. Підсунули той папірець, наче за зрубане дерево. А то було зізнання у шести зґвалтуваннях. Коли Толя почав спорити – його стали бити, надягати на голову протигаз. Ще й сміялися. Мовляв, яка різниця – одне зґвалтування чи 40.
Лошики поскаржилися до прокуратури. Відтоді до нього не пускають адвоката.
– Я в Толі упевнена. Він завжди був ніжний до мене. Ворогів немає, – каже Людмила. – Ця справа – гучна й вигідна комусь. Бо за неї можна отримати зірочки на погонах.
– У мене серце скоро не видерже, – каже Павло Іванович, батько Анатолія. – На суді таблєтки п’ю – як подумаю, що мою дитину ні за що катують. Толік на засіданнях тоже плаче. Ми з адвокатом розбиралися у цьому ділі. Читали свідчення дівчат. Одна каже, що ґвалтівник – патлатий із бородою, друга – що з російським акцентом. Це точно не про Толіка. Повішали на нього зґвалтуваня 2008 року. Але тоді син жив у Києві, працював будівельником, додому не їздив. Писав листи до прокуратури, уповноваженому з прав людини. Життя поламали мені, дітям і онукам.
– Якби сказали, що Толя порізав металолом чи десь побився – може, і повірила б. А насильство – не про нього, – говорить 52-річна Людмила Снігур, класний керівник Анатолія. Поле бур'ян на городі біля хати. – Тут всі одне одного знають. Якби були схильності до насилля, уже випливли б.
Денис СКРИЛЬ, gazeta.ua
Коментарі
Воно покаже