25 жовтня до роковин визволення України від нацистів відбувся відкритий урок історії, який провів Заслужений учитель України – Іван Іванович Лопата для учнів 11-Б класу у селі Великі Липняги. Схвильована розповідь учителя глибоко торкнулася дитячих сердець. Виступи підготували також учні. Матеріали про цю трагедію були зібрані учасниками пошукових експедицій під керівництвом Івана Івановича Лопати. Присутні знову перегорнули трагічні сторінки цієї жахливої історії.
У серпні 1943 року, коли на землю Полтавщини вступили війська Воронезького фронту, просуваючись на Захід і визволяючи окуповані території, почався панічний відступ німецьких військ за межі області. Використовуючи тактику випаленої землі, окупанти на шляху свого відступу буквально спустошували Полтавщину, спалювали міста і села, скирти хліба й соломи, гнали за Дніпро мирне населення, худобу. У безсилій люті гітлерівці знищували все, що траплялося під руку, залишаючи після себе пустелю. Одним із трагічних епізодів цієї сторінки радянсько-німецької війни стало масове знищення мирного населення в селі Великі Липняги Семенівського району з 19 по 23 вересня, коли у селі стояла есесівська частина СС-63. Чотири дні з методичною жорстокістю «доблесні вояки» фюрера вбивали, спалювали, катували мирне населення.
У результаті такого звірства нацистів у Великих Липнягах жахливою смертю загинуло: чоловіків – 49, жінок – 116, літніх людей – 81, дітей –125. Всього 371 людина. Чинячи над мирним населенням розправу, есесівці збирали людей великими групами на кожній вулиці, заганяли в хати і там або підряд розстрілювали, або живими спалювали.
24 вересня 1943 року було складено акт про звірства німецько-фашистських загарбників у с. Великі Липняги Семенівського району Полтавської області:
«Ми, що нижче підписалися, жителі села Великі Липняги, голова сільської ради Бутурлим Михайло, учитель Андрущенко Микола, фельдшериця Євдокимова Зоя, колгоспники С. Гайдук, К. Ніколаєв, П. Громов, Н. Кривенко, Я. Івахно склали цього акта… Німецька військова частина із знаками 63СС по напрямку з райцентру Семенівки прибула 19.ІХ.1943 р.і зайняла оборону у вищезгаданому селі. Тут ця частина перебувала до 23 вересня включно і здійснила варварську, небачену в історії розправу над мирним населенням…
…ми просимо Семенівський РПК і РВК повідомити наш уряд про всі злочинства німецьких окупантів. Хай знають всі народи про це злодійство. Хай дізнаються народи всього світу, що несе із собою злочинний фашистський режим, якби йому вдалося хоча б тимчасово окупувати деяку частину чужої території…»
Карателів наздогнали біля Старого Коврая у Черкаській області. Вони готували і цьому селу долю Великих Липнягів. Розвідники нав’язали есесівцям бій, кількох узяли в полон. На допиті було названо ім’я Фішера як командира. А той, аби не самому відповідати за злочини, назвав прізвище Шумахера. Так постали перед військовим трибуналом головні винуватці трагедії.
Великі Липняги – не єдине спалене село, де мученицькою смертю загинули майже всі жителі, таких сіл в Україні тисячі. Лише у Полтавській області поряд стають Баранівка, Велика Обухівка, Панасівка, Сакалівка. Усьому світові відомо про трагічну долю міст Лідіце в Чехії та Орадур-сюр-Глан у Франції, російського села Краснухи та литовського Пірчюліс.
Аналізуючи втілення у життя окупантами політики «випаленої землі», проведення каральних акцій проти мирного населення Полтавщини, слід зазначити, що перші прояви звірячого ставлення до населення бачимо вже у кінці листопада 1941 року, але особлива жорстокість окупаційного режиму пов’язана з наближенням фронту (осінь 1943 року).
Слід констатувати, що села Полтавщини були спалені під час проведення каральних акцій здебільшого у вересні 1943 року, коли німецькі війська відступали. Жертвами нацистського геноциду стали 236400 мирних жителів – українців та представників інших національностей, які мешкали у 1941-1943 рр. у містах та селах області. Серед них і наші земляки – мешканці Великих Липнягів.
Пам’ять замордованих карателями мешканців села Великі Липняги увічнено нащадками. Молодь району, студенти Харківського політехнічного інституту завдяки матеріальній підтримці братів-композиторів Платона та Георгія Майбородів, поета й співака Віктора Женченка, визволителів Семенівщини Г. О. Латишева, Л. Г. Добровольського, М. М. Бондаренка, С. С. Якушева, І. Я. Шерстякова у 1977 році спорудили тут меморіал (скульптор – В.М. Савченко, архітектор – М. Ф. Чорноморченко). Харківські скульптори виготовили величну постать Скорботної Матері, яка стоїть в оточенні 14 плит з іменами загиблих. Всіх їх об’єднує одна дата смерті. На гранітних плитах написано: «Ніколи воскреснути горем дитячим Хатинь й Липняги не повинні…»
Ці слова, як ніколи актуальні й сьогодні.
Коментарі