Цими днями наша редакція завітала до ветерана сільськогосподарського виробництва, колишнього директора радгоспу «Богданівський» Миколи Костяного, який розповів про свій трудовий шлях.
– Миколо Павловичу, розкажіть про роль господарства, яке Ви очолювали?
– Колишній радгосп «Богданівський» – це багатогалузеве господарство, яке займалося вирощуванням зернових, технічних культур та тваринництвом. У 1981 році доля розпорядилася так, що мене призначили директором радгоспу. До речі, декілька років до мого приходу господарство у районному зведенні займало останні місця, часто змінювались керівники, не вистачало спеціалістів, особливо з вищою освітою. Головним завданням господарства було вирощування насіння цукрового буряку. Ця галузь культивувалась у 3-х відділках радгоспу і потребувала великих людських затрат. Часто виробничі питання за відсутності належної техніки вирішувались при допомозі залучених людей з інших районів і областей країни.
У радгоспі працювало три тракторні бригади. Ремонтувати с/г техніку не було можливості за відсутності ремонтної майстерні. Протягом десятків років в усіх протоколах зібрань обговорювалось питання будівництва і, зокрема, центральної ремонтної майстерні. Поряд із складними виробничими питаннями поставало питання культури самих сіл. Відсутні дороги з твердим покриттям, будівлі барачного типу, не вистачало житлових приміщень, відсутність парканів, зарослі чагарників і бур’янів сприяли тільки росту дикої природи і її хижаків. Ось у таких складних умовах і довелося мені з наявними спеціалістами та жителями сіл Богданівки, Байрак та Курганного працювати перший рік. Деякі «доброзичливці» пророкували мені: «Він і рік не продержиться – втече».
На перших виробничих засіданнях було прийнято рішення про здобуття всіма спеціалістами вищої освіти. Окремих сам возив до с/г інституту з проханням прийняти їх, обіцяючи, що вони будуть добре навчатись. Ця проблема була вирішена уже через декілька років. Значну підтримку в роботі надавали зустрічі і спілкування з головами колгоспів Семенівського р-ну (В. В. Мосієнком, Д. Г. Міхном, Г. Г. Колодієм, М. Г. Нагірним), сусіднього Хорольського р-ну (І. Я. Головком та ін.). Упродовж 20 років працював із заступником Полтавського цукропрому В. П. Дубровським – надзвичайно талановитим і принциповим керівником, я йому глибоко вдячний за нашу співпрацю.
У середині 80-х років минулого століття застосовувались новітні технології обробітку ц/б і нової техніки у країнах Західної Європи, а ми часто використовували дідівські методи обробітку (формування ц/б) – при допомозі великої кількості людей та основного знаряддя – сапки. Ясно, що ці методи роботи в окремих працівників викликали невдоволення і при початкових роботах формування можна було чути вигуки «попробуй сам полоти» – це надзвичайно важко. Тут важливо застосувати свої вміння, особистий приклад у роботі дуже переконливий. Беру сапку, виділяю собі перші рядки сходів, і вся ланка поруч зі мною розпочинає роботу. Перед початком роботи оголосив: «Хто першим дістанеться краю, отримає хорошу премію». Премію ніхто не отримав, бо закінчив прополку я першим. На інших відділках ніяких висловів уже не було чути, а хто говорив про труднощі і «сам пробуй», відповідь була одна – «полов учора в Байраці і ніхто не наздогнав».
Завдання ж було поставлено агрономічній і інженерній службі господарства про вирішення цього виробничого процесу за нової техніки і її технологій. І тільки в наші дні ці трудомісткі роботи успішно вирішуються (новітні сівалки, комбайни і нові технології), не потребують великих затрат людської праці.
Завдяки нашим працьовитим людям, цілій плеяді умілих механізаторів і спеціалістів наше господарство за показниками врожайності зернових, технічних та інших. Культур стало займати перші місця серед господарств району. Радгосп «Богданівський» став господарством, де постійно проводились районні семінари по вирощуванню зернових і технічних культур та будівництву.
Для ведення будівництва необхідно мати потрібні будматеріали. Особливою проблемою була цегла. Мені розповіли старожили, що до революції 1917 року в селі влітку жила поміщиця Ладигіна Варвара. Від неї залишився добротний цегляний будинок. Сама вона проживала в Петербурзі. У Богданівці управляв керуючий, який вів господарство. А ще існував і виробляв якісну цеглу цегельний завод. Він працював і після війни, а на день мого приходу залишився тільки кар’єр – глинище, де брали глину. Ми вирішили з інженером-будівельником Д. Д. Сірим відновити роботу цегельного заводу. Пошуки агрегатів і необхідного інвентарю для роботи заводу були успішними. Якою радістю був пуск заводу і виробництво власної цегли.
Побудували дитячий садок у с. Курганне на 25 місць, у с. Богданівка – на 50 місць із сучасним обладнанням, спортзалом, майданчиками із казковими героями на зовнішніх територіях. Реконструювали дитсадок у Байраці, усі дитсадочки мали своїх вихователів і завідуючих із відповідною освітою.
Дирекція радгоспу велику увагу приділяла школі. У 1988 році 8-річну школу реорганізували в середню. Добудували 2 класні кімнати, побудували тир, теплицю, всю територію огородили цегляним парканом. Допомагали проводити ремонтні роботи, всі учні школи отримували безкоштовне харчування (178 учнів). Збулася давня мрія механізаторів про ремонт с/г техніки у новозбудованій центральній ремонтній майстерні за будь-яких погодних умов (влітку чи взимку). Поряд із ЦРМ збудували ПТО. На цих об’єктах були створені всі умови для роботи і відпочинку. Працювали новозбудована лазня, душові та плавальний басейн.
Збулася ще одна мрія: всі три тракторні бригади об’єдналися в одну – тракторну і ремонтну. З усіх відділків автобус привозив і після роботи відвозив механізаторів. На токах 3-х відділків збудували криті токи для зберігання зерна і токової техніки.
Механізатори нашого радгоспу щорічно допомагали збирати врожаї зернових і інших культур у багатьох колгоспах нашого району. У галузі тваринництва будували корівники, літні табори, кормоцехи, силосні споруди.
Села і люди радгоспу зростали з кожним роком: будувалися нові будинки (для механізаторів, шоферів і тваринників), усі вулиці покрили асфальтом, будувалися тротуари, огороджувались будинки, вулиці, зростав добробут жителів сіл.
Із збільшенням кількості населення довелося відкривати сільську раду, Богданівське сільпо, ощадкасу, почту та ветаптеку. На місці колишнього кар’єру добування глини побудували стадіон, де тренувалась наша молодь, проводили футбольні матчі, спартакіади, свята та ярмарки.
Аналізуючи прожиті роки, я прийшов до висновку: з якими працьовитими і хорошими людьми мені довелось працювати, у них я навчався мудрості і любові до землі. Це механізатори старшого покоління: П. А. Горбань, І. К. Щербак, Б. К. Пуцак, І. Я. Кисляченко, А. Р. Бутко. Продовжують згадувати і наслідувати школу цих трактористів молодше покоління: І. Фурсенко, П. Маринич та його брат Анатолій, заслужений механізатор (тракторист і комбайнер) Г. С. Підсадній, комбайнери комбайнів «Дон» Б. Сурмило, М. Неділько, В. Кущ, В. Лепій, О. Мелас.
Автопарк налічував більше 40 різних автомобілів. Шофери внесли свій вагомий внесок у перевезення будматеріалів і різних с/г вантажів – це А. Музика, надзвичайно скромна і талановита людина (крановик автокрана, акумуляторщик, телемайстер), як говорять у народі, на всі руки майстер, а шоферам Л. Сулаку, С. Гомолі, А. Васільєву та іншим добре відомі дороги Росії, Білорусії, гірські перевали Західної України і Грузії.
Надійною опорою у моєму життя є моя дружина – Люба Кузьмівна, як говорять, із дружиною мені пощастило, вона є доброю і щедрою господинею, всі домашні турботи лежать на ній, вона завжди працювала на відповідальних педагогічних посадах там, куди посилала мене доля. Завдяки її мудрості і великому терпінню ми виховали прекрасних двох синів. Старший син Павло – учитель Богданівської школи, менший Володимир – секретар сільської ради.
– Як оцінюєте стан сільського господарства теперішньої Богданівської сільської ради?
– Здається, світова історія не знає тяжчої долі, ніж та, якої зазнало наше село протягом останніх десятиліть. Нині спостерігається в нашому районі і в області процес формування аграрних структур, які обробляють від 50 га до 20 тис. га землі і націлені на отримання високих прибутків. Гонитва за землею, перехід її під контроль інвесторів, які займаються лише рослинництвом і задовольняють свої власні інтереси, нищать село, не дбають про його соціальний розвиток, породжують безробіття. Тваринництво майже повністю знищене. Селянин, який весь час проробив на землі, тепер до неї не має доступу, тому що нові власники озброєні сучасною технікою, всі процеси здійснюють вахтовим методом, виставлена власна охорона, і їм байдужі проблеми села та селян. У цих випадках село перетворюється в резервацію, де відсутня будь-яка перспектива, не кажучи за робочі місця, збереження і розвиток соціальної інфраструктури.
На превеликий жаль, сьогодні немає чіткої картини, під яким капіталом знаходиться земля, і головне, де вона стане при організації ринку землі, які можливі наслідки в майбутньому для нашого села. Чи не станеться з нашою землею те саме, що з промисловістю, яка опинилася в руках кількох кланів.
Село треба відроджувати, і першим кроком до цього є об’єднання громад. Селу необхідні не тільки гроші, а й вирішення питань дотацій і кредитування. Стан сільського господарства теперішньої Богданівської сільської ради оцінюється задовільно. Колектив сільради очолює Кобеняк Ольга Василівна. Особисто я знаю про її роботу, добрі справи, ще з часів її праці в радгоспі. Це талановита людина як організатор, психолог, різногалузевий спеціаліст і, взагалі, керівник від Бога. Колектив працівників сільради дружний і надзвичайно працьовитий. Жителі наших сіл задоволені їхньою роботою, високо цінують їхні досягнення у веденні сільського господарства, покращенні добробуту і інфраструктури села. Принциповість і діловитість – такими якостями характеризується робота працівників сільради. Коли постало питання про будівництво дитячого садочка, то всі дружно працювали, і за короткий час став до ладу сучасний красень для діток, до речі, його відвідують і дітки сусідніх сіл. Це тільки один приклад. Приємно, що всі вулиці села освітлені, ремонтуються дороги і тротуари. Сільрада вміє не тільки працювати, але виступає завжди хорошим організатором відпочинку та змістовного проведення свят, спортивних змагань.
І коли центральна площа села заповнена людьми, очі яких світяться теплом і добром, радісно стає на душі. Хочу побажати їм міцного здоров’я, людського щастя і довголіття. А організаторам – невичерпної енергії, діловитості і оптимізму. Село відроджується. Село буде жити.
Олена БУГАЙ
На фото: М. П. Костяний із сином Володимиром і дружиною Любов'ю
Фото Михайла ПОГРІБНОГО
