«Батьки мої познайомилися в далекому Казахстані, неподалік від міста Чимкент. Учорашні студенти, які тільки-но закінчили споріднені вузи, батько Володимир Михайлович – Київський автодорожній, а матуся Галина Григорівна – Ростовський теж автодорожній інститут, на хвилі всенародного піднесення, що панувало в країні, приїхали разом з кількома тисячами таких як вони, молодих, завзятих, долаючи тисячі кілометрів, освоювати цілину. У тому, що люди не зустрічаються випадково, я вкотре переконався на прикладі моїх батьків.
Випадковостей, повірте мені, в житті не існує, а існують лише душі, настроєні на одну струну, як зірки в безкінечності Космосу. Вони блукають сотнями доріг, щоб колись обов’язково зустрітися, але лише тоді, коли захоче Всевишній», – так почалася наша розмова і знайомство з відомим столичним земляком Сергієм Володимировичем Павленком.
«Саме там батькам судилося зустрітися, покохати один одного і поєднати свої долі, відгулявши в одному казахстанському аулі, що загубився в безкрайому степу, скромне комсомольське весілля. І запланували мене, відкладаючи на майбутнє», – жартує мій співрозмовник.
Народжувати свого первістка молоде подружжя Павленків приїхали на батьківщину майбутнього батька в село Оболонь. Сергій з’явився на світ у вересні 1960 року. У діда і бабці молодята жили не довго. Тільки-но малюк почав спинатися на ноги і робити перші кроки, вони переїздять на батьківщину дружини і матусі на Кубань. Там теж не нагріли собі місця на постійне проживання, шукали де краще, доки не осіли в місті Тихорецьк. Саме тут Сергій розпочав свій похід у країну знань, маючи міцне підґрунтя від батьків. Починаючи з початкових класів, школяр Павленко виявив потяг до артистизму і всілякого роду мистецтв. Співав у шкільному хорі, виступав з поетичним словом на численних концертах, які вів як конферансьє, викликаючи подив і бурхливі оплески своєю дотепністю. Навіть був запрошений вести дитячі програми на місцевому радіо.
У 1972 році родина Павленків здійснює, нарешті, свою давню мрію – переїздить на постійне місце проживання в Київ. Батько працює в Міністерстві автомобільних шляхів України, а мати – головним інженером у шляховому будівельно-монтажному управлінні №8. У столиці школяр Сергій Павленко продовжує свою артистичну кар’єру, паралельно випускаючи всілякі стінгазети. Особливо йому вдавалося малювати «дружні шаржі» на шкільних бешкетників, двієчників, прогульників уроків у «Комсомольському прожекторі», «Колючці». Визнання влучної сатири і її величезний виховний успіх позначався щоразу на обличчі автора стіннівок у вигляді численних ґуль, синяків і подряпин.
Коли юне дарування вкотре одержало переконливу перемогу на міському конкурсі декламаторів і путівку на республіканські змагання, Сергій зрозумів, що в його житті настала вирішальна мить вибору своєї єдиної стежини у велике життя – або він буде артистом, або художником. Юнак вирішив бути художником. Після успішного закінчення шкільного навчання, з другої спроби, подолавши солідний конкурс, 13 чоловік на одне місце, Сергій Павленко стає студентом Київського художньо-промислового технікуму (відділення дизайну). Після закінчення навчання, в проміжок часу до початку строкової армійської служби, завтрашній воїн встигає попрацювати в столичному інституті кібернетики імені Глушкова. Далі два роки служби (1980-1982 роки). Ще навчаючись у технікумі, Сергій переконався, що його покликання – ілюстрація в різноманітній художній літературі, журналах, тематичних виданнях. Після увільнення в запас він вступає до Львівського поліграфічного інституту ім. Івана Федорова і закінчує його з червоним дипломом. Ще студентом працює у видавництві «Мистецтво» художнім редактором, швидко набуваючи великої популярності. У республіканському книжному конкурсі за «Атлас хвороб польових культур», що вийшов із друку у видавництві «Урожай», отримав Диплом І ступеня. Сергій Володимирович Павленко активно і плідно працює з відомими столичними видавництвами «Веселка», «Урожай», «Техніка», «Мистецтво», «Грайлик» та інші, співпрацює з анімаційною студією «Борисфен», рекламними агентствами і продакшн-студіями. Бурхливий розвиток індустрії реклами ставить умови малювати на високому рівні світових стандартів. Із роками він усе більше переконується у тому, що мистецтво – це дійсно талант, гра, помножені на біль і любов. Для митця, який усього себе віддає служінню мистецтву, як повітря, потрібний надійний тил. Родину Павленків без сумніву можна назвати мистецькою. Вірним другом, товаришем, справедливим, прискіпливим критиком і порадником, берегинею домашнього вогнища є дружина Тетяна, за спеціальністю художник-ілюстратор художньої книги. Донька Дарія, продовжуючи родинну династію, закінчила академію мистецтв за спеціальністю «художник-графік».
Є у Сергія Володимировича заповітна мрія – побувати в Оболоні, відшукати, якщо збереглася, ту хату або хоча б те дворище, де жила колись родина Павленків і де Сергій зробив свої перші кроки. Йому хочеться просто пройтись вулицями села, якими ходив його батько, рідні і близькі йому люди.
Я поцікавився: оболонян із прізвищем Павленко у селі багато, у селищі теж Павленки є. Тому, можливо, хтось із них, читаючи ці рядки, відгукнеться і допоможе знайти родинне коріння нашого славного земляка. Так і птахи, тільки-но зіп’ялися на ноги, відлітають з рідного гнізда, але навіть через багато літ вони все одно повертаються до рідних країв, у місця, де народилися.
Валерій ЗІНЧЕНКО
