Художні твори образотворчого мистецтва на Полтавщині, скарби культури минулих епох і сучасності, створені народними самодіяльними і професійними художниками, майстрами живопису, скульптури, графіки, декоративного мистецтва усе більше притягують до себе увагу.
Існує чимало фактів, які свідчать про визнання досягнень наших земляків не лише в Україні, а й в інших країнах далекого і близького зарубіжжя. І коли випадає нагода, я прагну побувати в музеях, картинних галереях, відвідати виставки, щоб побачити, доторкнутися до прекрасного, створеного руками тих, кого наділив Всевишній талантом творити його.
Оглядаючи експонати столичного літературно-меморіального музею корифея української літератури Павла Тичини, музею відомого художника, збирача українських старожитностей, засновника центру української культури в Києві Івана Гончара, Полтавського краєзнавчого музею і багатого на цікаві експонати музею Гадяцького училища культури імені Івана Котляревського, мою увагу привернули чудові роботи художниці декоративного розпису, члена національної спілки майстрів народного мистецтва України, нашої землячки Ганни Іванівни Матвієнко. Я вирішив розповісти про неї читачам районного часопису. Довгі пошуки привели мене в невеличке село Паніванівка, де 28 квітня 1955 року у простій селянській родині народилася Ганна Іванівна (у дівоцтві – Трихна). Мати Ганни, Євгенія Йосипівна, працювала ветеринарним фельдшером у місцевому колгоспі імені Мічуріна, батько, Іван Пантелейович, був водієм. Дворище і хата, де жила родина Трихнів, розташовані на вулиці Млинній, де колись був старезний млин. Тут виробляли найкраще в усій окрузі борошно. Від млина уже нічого не залишилося, а хата і дворище, де проживає сестра Ганни Іванівни, Наталія Іванівна Трихна, завідуюча клініко-діагностичної лабораторії ЦРЛ, радують око охайністю. І той город, і вулиця, яка вела до степу, і сам степ, величний, неозорий, в далечині поєднаний із небесами, і старий млин – усе до болю знайоме і рідне щоразу оживає в пам’яті талановитої художниці Ганни Іванівни Матвієнко, коли вона приїздить у дорогі і милі її серцю місця.
«Коли танув сніг, то з великого кургану, що неподалік, вода заливала величезну територію, – пригадує подруга Ганни Іванівни, жителька Веселого Подолу Катерина Федорівна Осіян. – Кращої ковзанки не знайдеш. Тут збиралась малеча і молодь з усієї округи. Було весело і гамірно. Із Ганною ми подружилися з раннього дитинства. У шкільні та юнацькі роки у нас було безліч спільних захоплень. Я з дитинства дуже люблю співати і зараз співаю у жіночому вокальному ансамблі «Надія» (керівник Л. П. Грек, концертмейстер М. О. Буланий). Ганнуся теж гарно співала, захоплювалася балетом. Ми часто готували великі вуличні концерти, шили костюми, проводили репетиції. Ганя артистично, красиво танцювала партію Жизель з однойменного балету. На концертах був повний аншлаг, глядачами була малеча і навіть дорослі. Та понад усе Ганя любила малювати. Малювала квіти олівцями і акварельними фарбами. Оформляла у школі різноманітні стенди, випускала стінгазети. На мій день народження подарувала намальовані рози. Квіти були, як живі...»
У 1970 році Ганна Трихна закінчила 8 класів Паніванівської школи з похвальною грамотою. Її перша вчителька Люся Василівна Гордієнко, класний керівник Валентина Тимофіївна Гармаш, вчителі Галина Порфирівна Павлова, Марія Андріївна Сінельник, директор школи Катерина Яківна Старченко умовляли Ганну здобути загальну середню освіту, адже вона була здібною ученицею. Та дівчина вирішила навчатися у Кременчуцькому педагогічному училищі (дошкільне виховання). Здобуті у школі та училищі міцні знання дали їй можливість закінчити і Полтавський педагогічний інститут ім. В. Г. Короленка (природничий факультет), Гадяцьке училище культури ім. І. Котляревського, Рівненський державний гуманітарний університет за спеціальністю «художник декоративно-прикладного мистецтва». Вона мала жагу навчатися, пізнавати, творити. Здавалося, що ненаситне бажання пізнавати світ прекрасного було закладено у Ганни на генетичному рівні. Різногранність її захоплень вражала не лише однокурсників, а й викладачів. У молоді роки не поринула відразу у мистецтво, шукала себе, придивлялась, виробляла свій неповторний стиль, почерк, детально вивчала творчість своїх друзів-митців (а їх у неї було багато по всій Україні), розпис у Петракіївці, Києві. Вона щоранку прокидалася разом із сонцем, аби спіймати його перші промені й перенести їх на полотно. Ганна ідеалізує людей і природу. Їй завжди хотілося втекти від міської цивілізації туди, де тиша, спокій і море простеньких квітів. Тому й оселилася назавжди в селищі Котельва. Багато працювала. Ніби й шанувала літа, але вони бігли, мов коні, пролітали й нині летять, неначе стріли з лука вічності. Вона виробила свій власний стиль у художньому мистецтві. Колеги самозаглиблено оцінювали її творчість і навіть заговорили про школу Ганни Матвієнко. Матеріал, із якого вона творить справжні чудеса із чудес, картон, акрил, гуаш. Її роботи «живуть» у багатьох приватних колекціях в Україні та за рубежем (в Італії, Польщі, Росії, Болгарії), Пархомівському та Харківському художніх музеях.
За плечима 61 прожитий рік. Ганна Іванівна не жалкує за ними, бо пізнала і велике жіноче щастя, і кохання, хоча й було воно недовгим. У наших краях зустріла свого судженого – Миколу Матвієнка з Бакумівки. Виростили двох синів-красенів Юрія і Євгена, доньку Ориславу. Із чоловіком прожили в мирі і злагоді. Микола довгий час працював начальником будівельно-монтажного управління. Часто їздив у відрядження у Чорнобиль, після чого захворів і раптово помер у 2002 році. Ганна Іванівна працювала вчителем образотворчого мистецтва у Котелевській загальноосвітній школі №1, директором районного краєзнавчого музею. Зараз активно займається творчою діяльністю, адже від улюбленої роботи не відпочивають. Це щоденний труд і душі, і тіла. Вона активний учасник багатьох творчих виставок, на яких представляє свій неперевершений квітково-декоративний розпис.
Виставка закрилася... Добровольці допомогли художниці спакувати картини, аби передати їх на зберігання до того часу, коли знову шаленим різноцвіттям спалахне нова виставкова весна. Здається, ще вчора звучали овації і палкі вітання. Усміхнена художниця елегантно подавала руку для поцілунку, другою обіймаючи живий оберемок квітів. Іскрилося в келихах шампанське під вигуки: «За Ваше здоров’я, Ганно Іванівно!» А десь у глибині її серця уже зріла ідея нових полотен, робіт, які ще довго дивуватимуть світ.
На фото: художниці Ганна Іванівна Матвієнко (справа) і Лідія Михайлівна Мірошніченко
Валерій ЗІНЧЕНКО
