Прочитавши замітку в газеті агропромислової групи «Арніка» під заголовком «Душа, яка співає», де дає інтерв’ю директор Бурімського БК Валентина Черненко про свою роботу, був шокований. Адже, з її слів, вона все робила самостійно, не сказавши ні слова про те, що я пропрацював 55 років художнім керівником у клубі. Особисто з нею я пропрацював 20 років.

У замітці пишуть, що її запросила на посаду директора клубу заввідділом культури, але це все неправда. Запросив на цю посаду я, за що від голови сільської ради, секретаря парторганізації та голови колгоспу отримав догану, адже призначення на посаду проводилося керівниками господарств. Із ними було домовлено, і так Валентина стала директором Бурімського СБК, а я художнім керівником. Так як у неї не було відповідної освіти, то керував художніми гуртками я, а вона вела господарські питання.

У замітці пише дуже хитро, що поступила в культосвітнє училище, але не закінчила. А вона не навчалася зовсім. Говорять, що гурт «Бурімчанка» був створений за ініціативи сільського голови. Цей гурт був створений мною. А гурт «Обрій» порекомендував сільський голова, але працював із ними знову ж таки я. Хотілося б відмітити і сказати добрі слова про її батьків, сестер, які все життя активно брали участь у художній самодіяльності. Я їм дуже за це вдячний. За вистави пише, що вона є і режисером, і керівником драматичного гуртка, що під її керівництвом були поставлені п’єси «Фараони», «Сватання на Гончарівці» та «Бой-жінка». Ці п’єси були поставлені ще в 2014-2015 рр. Підготовку постанов п’єс проводив я, а Валентина лише брала участь у ролях. Ось закінчується рік, як вона разом із чоловіком працює, та не поставлено жодної п’єси, бо я пішов із роботи на пенсію з 1 вересня 2016. Коли придбали музичну апаратуру в клуб, то я зробив їй зауваження щодо нерозбірливості слів при її співі в караоке. Після мого зауваження Валентина стала в позу, показуючи, що вона директор клубу, й почала придиратися до моєї роботи. Та до мене важко придратися. Адже я завжди своєчасно приходжу на роботу, до приходу директора приберу в клубі, натоплю вранці й увечері. Закінчилося тим, що вона почала показувати на непоправлені штори на вікнах і неполиті квіти.

Програму до концерту почала складати сама, виступи гуртів «Бурімчанка» та «Обрій» включала лише один-два номери, бо у неї самої аж 7 пісень під караоке. Більше зауважень я їй не робив, бо бачу, що вона «все знає». Співає вона непогано, але ж для людей старшого віку хочеться живої музики.

Робота Валентини Черненко викликає глибокий песимізм. Вона справляє враження людини, яка відірвана від реалій клубної роботи, суть якої – робота гуртків художньої самодіяльності, пропаганда української пісні, робота з молоддю та інше. А одного разу вона сказала мені, що на моє місце знайдеться людина. Ну я й пішов із роботи, написавши заяву на звільнення. Виявляється, вона готувала місце для свого чоловіка, в якого немає освіти культпрацівника і який до цього працював теслею. І так люди без музичної освіти працюють: вона – директором, а він – художнім керівником. Роботу в клубі довели до ручки. Розпорядку дня не дотримуються, зате обоє на ставці. Є постанова, згідно з якою при неповному робочому дні мінімальна заробітна плата (3200 грн.) не платиться. І якщо нагряне в клуб фіскальна комісія, то у В. Черненко будуть великі неприємності. Щорічно на Новий рік ми вітали доярок і людей похилого віку. Цього ж року ніхто не ходив із концертами ні на ферму, ні в Будинок престарілих. День Конституції теж не відзначили. Можна багато говорити про недоліки їхньої роботи.

Хотілося б розповісти про відношення Валентини Черненко до людей похилого віку. Після того, як я написав заяву на звільнення, прийшов по свої речі. Те, що я побачив, було дуже неприємним. Ця жінка викинула на брудну підлогу мою куртку, бриль і сумку, що висіли на вішалці. Через тиждень мене зустріла одна учениця та й питає, чи у мене всі баяни на місці. Я відповів, що всі. А в чому справа? Дівчинка мені розповіла, що біля клубу на смітнику лежить чийсь баян. Виявляється, що директорка викинула баян на смітник. У мене не вкладається в голові таке відношення до інструментів. Я його забрав, відремонтував і передав безкоштовно ансамблю «Журавка». Коли розповів у районі, як мене Черненко відправила з роботи, то всі були обурені її поведінкою. Адже я її вивів у люди, хоча вона говорить зворотне.

Одного разу їхав повз клуб, так мене зупинив її п’яний (таке буває часто) чоловік Сергій Черненко,  схопив за петельки і сказав, щоб я повз клуб більше не їздив, бо задушить. От така душа в директорки та художнього керівника Бурімського СБК, які принизили мою честь і гідність як працівника культури. Валентина Черненко говорить, який із мене вчитель... Так, я учитель! Бо закінчив курси баяністів у м. Кременчук, Московський університет мистецтв по елементарній теорії музики, культосвітнє училище у м. Олександрія за спеціальністю клубний працівник і керівник духового оркестру. Я все життя намагався щось вивчити. Був у мене прекрасний духовий оркестр, хор-ланка, чоловічий ансамбль, струнні, троїсті та інші гуртки. І не Черненкам оцінювати мою роботу. Працював я в Степанівській та Бурімській школах учителем музики та малювання, у Степанівському та Бурімському клубах, у дитячому садку. Мою роботу оцінила держава. Маю урядові нагороди: медаль лауреата ІІ Всесоюзного фестивалю народної творчості, медалі «За трудовое отличие», «За доблестный труд», «Ветеран праці», різні знаки, більше 30 грамот.  Тричі виступав у Києві в Палаці  «Україна» як гармоніст та з троїстою музикою. Кожний рік брав участь у Сорочинському ярмарку, районних концертах і т. д.

Прикро, що в Бурімському СБК працюють не спеціалісти, робота в клубі запущена і зведена до нуля, проте отримують високу заробітну плату.

Іван Васильович ТАРАПУНЕЦЬ,
пенсіонер, с. Степанівка

Недостатньо прав для коментування :(
Будь ласка, зареєструйтеся на сайті!