Швидко спливає час. Минуло вже два тижні від великого свята – Дня визволення Полтавщини від німецько-фашистських окупантів, а в пам’яті спливають усього лічені хвилини святкування цього вікопомного свята в районному центрі Семенівка.
Біля пам’ятника воїнам-визволителям лунає з гучномовця пісня «Кто погиб за Днепр, будет жить в веках...» Серце охоплює сум і біль, бо знаємо, що таке битва на Дніпрі, і одночасно охоплює радість, що ми живемо і своїм життям, пам’яттю зобов’язані тим, кого немає серед нас, хто поліг, героїчно захищаючи рідну землю. Розпочинається мітинг. Центральною вулицею мчить нескінченним потоком транспорт. А учасники мітингу прориваються поміж транспортом через дорогу від будинку адміністрації, не відстаючи від районних вождів, несуть квіти до пам’ятника і Вічного вогню.
Прикро, що керівництво району не подбало, щоб тимчасово призупинити рух транспорту у центрі селища і спрямувати його в об’їзд. Не чути було виступаючих, ні слів привітань, ні слів вдячності героям війни. Усе заглушило ревіння транспорту. Багато присутніх висловлювали своє обурення безвідповідальністю і просто імітацією організаторів святкування вікопомної дати. Відчуття від того, що на це велике свято не було винесено червоний прапор, під яким ішли на смерть воїни всіх національностей братніх народів Радянського Союзу, було дуже гнітючим і образливим.
«Погана» Комуністична партія завжди вшановувала пам’ять із червоним прапором, бо вона була одна. Зараз безліч партій і кожна боїться винести червоний прапор – знамено світлої пам’яті, поваги і довічного вшанування.
Виникає питання: чого ми боїмося? Дуже соромно за все зроблене перевертнями і страшно звітувати перед пам’яттю загиблих? Агов, владо! То куди ж ми йдемо з такою короткою пам’яттю про минуле?
Не забуваймо, що воїни-визволителі, в тому числі і Семенівщини, дивляться на нас із вічності докірливим поглядом.
Не забуваймо... Не забуваймо.
Ф. КВАША,
с. Байрак
Коментарі
Одна, це жіночого роду. Це хто? Меню будь ласка!