Вийшла з друку книга нашого славного земляка Федора Івановича Ленченка «Веселоподільський цукровий комбінат (про його «біле золото» і «Білі бараки»)», присвячена ветеранам цукрокомбінату.
Ф. І. Ленченко народився 26 травня 1952 року в с-щі Семенівка, навчався в середній школі №2, Київському кооперативному технікумі і Київському торгово-економічному інституті.
Трудову діяльність розпочав у 1969 р. на автопідприємстві. Служив у лавах Радянської Армії в м. Умань. Після мобілізації працював на Київському заводі ім. Лепсе. Подальша діяльність Ф. І. Ленченка пов’язана із споживчою кооперацією: з 1977 р. – інструктор, 1984 р. – начальник оргвідділу Київської облспоживспілки, протягом 1986-1989 рр. – секретар обкому профспілки працівників державної торгівлі та споживчої кооперації Київської області, з 1991 р. по 1999 р. очолював профспілку працівників споживчої кооперації Київщини. Із 1998 р. по 2007 р. – член Президії Міжнародної Кооперативної Ради споживчої кооперації (Міжкоопрада), м. Москва. У 1998-2010 рр. обіймав посаду директора Київського кооперативного економічно-правового коледжу, у 1998-2010 рр. – голова правління Української спілки споживчих товариств «Відродження», 2005-2010 рр. – голова правління Київської облспоживспілки та Київської регіонспоживспілки.
Автор 47 наукових праць, присвячених організації роботи закладів кооперативної освіти, історії та теорії споживчої кооперації.
6 вересня 2013 року Федір Іванович Ленченко захистив кандидатську дисертацію з історії споживчої кооперації України. Із жовтня 2013 р. – член Національної спілки краєзнавців України.
Федір Іванович дуже любить свій рідний край – Семенівщину. У своїй книзі висвітлив історію та діяльність Веселоподільського цукрового комбінату, роль цілих поколінь семенівських цукроварів у становленні та розвитку цього підприємства.
Історія цукрокомбінату за 80 років розглядається у тісному зв’язку із соціально-економічними і політичними умовами того часу.
У книзі розповідається про ветеранів-цукровиків, керівників і рядових працівників підприємства, жителів «Білих бараків», про їхнє життя, побут устами безпосередніх учасників подій, їхніх дітей і внуків. У книзі зібрані документи, фотоматеріали про цілу епоху заснування та розвитку цукрокомбінату.
Задум написати книгу про Веселоподільський цукровий комбінат та його працівників виношувався автором не один рік. Перш ніж подати предметний опис історії створення та функціонування цукрокомбінату, звертається увага читачів на окремих аспектах розвитку цукрової промисловості України, а вже на цьому тлі представлений рідний завод як зірка першої величини.
Окрім високих виробничих характеристик та вагомого місця в технічній і соціально-культурній інфраструктурі Семенівки, завод у 60-і роки ХХ ст. у складі Веселоподільського цукрокомбінату мав неабиякий позитивний вплив, практично, на весь район.
Певне місце у книзі займають описи поселення та побуту заводчан. Більшість сюжетів базуються на документальних даних, на свідченнях працівників комбінату та спогадах їхніх нащадків.
Ф. І. Ленченко не випадково взявся за ці нариси, бо Веселоподільський цукрокомбнат був годувальником його родини, а заводське поселення Білі бараки було його рідною домівкою впродовж 18 років, і свій перший робітничий гарт він пройшов на цьому ж заводі.
За жодних життєвих обставин Федір Іванович не залишав поза увагою свою малу Батьківщину, своїх семенівських друзів та однокласників. Проблеми земляків – це його проблеми. Пропонована книга – це, першою чергою, пошанування звитяжної праці кількох поколінь робітників, інженерів та керівників заводу, співчутливий уклін нині сущим землякам, які втратили свій рідний завод.
Через трудові біографії робітничих династій, власні спогади, документи та свідчення робітників і службовців цукрозаводу автор розкриває сторінки історичного минулого Семенівщини тривалістю майже 90 років. Книга містить цілий архів копій документів і світлин, які наочно відтворюють часову специфіку, соціально-історичні умови і трудові досягнення робітників та селян.
Це цінне видання є частиною літопису життя заводчан у 1950-1970 роках, а для їхніх нащадків – оберегом доброї пам’яті про минуле своїх пращурів.
Автор дякує шановним землякам, які надали спонсорську допомогу у виданні книги: С. В. Семигреєнку, засновнику ПСП «Дружба», В. М. Куцоволу, директору ТОВ «Агріс», В. Я. Мокляку, голові фермерського господарства «Дослідне», А. Г. Скрипці, голові фермерського господарства «Товсте, а також В. М. Лозицькому, М. Ф. Москаленку, В. М. Пархісенку – шкільним друзям. За сприяння у доборі матеріалів та підготовці видання до друку Ф. І. Ленченко висловлює вдячність М. М. Погрібному, Л. Г. Шумейко, К. О. Яковенко, Г. М. Уманцю, І. А. Удовиченко, Л. В. Мазанько, О. Г. Єзерській, Л. М. Сіденко, багатьом іншим землякам – за надання особистих спогадів та фотографій.
Любов МАЗАНЬКО,
голова районної ради ветеранів
Коментарі
землю арендує внашому районі Астарта, от і возять вони свій буряк на свій завод у Глобино.а про танцора не приший кобилі хвіст.
А ТІ ХТО БУДУВАВ ЗАВОД тобі його передали.тобто нашому поколінню.А наше покоління його просрало.і нащадкам передали руїни...Чи ума нехватило.чи совісті.чи сміливості.чи всього разом взятого.але цен факт...
https://news.mail.ru/politics/33246975/?frommail=1
Коли б не оселився він там тимчасово на вулиці Пушкіна у Олега...
Може тобі хату осв"ятить????
будуть і такі.що підсядуть на твою пропоганду.але це не суттєво....Тим більше.що буде і контрпропоганда
https://ru.tsn.ua/video/video-novini/v-poltave-vandaly-oskvernili-monument-skorbyaschey-materi.html
За таке треба давить цю нечисть як клопів,а не штрафувать.
Це відповід СОВКОНУТИМ
Мішіко,це ти бабусям будеш розказувать.Це було вже в 16році,їх піймали і оштрафували аж на 200грн.Почитай ще про Марьяну Батюк.Обісрались ви Мішіко по самі вуха.Що ви про ФСБ мекаєте,невже ти гадаєш що всі такі дурні кругом як ти.
Думаєш .як депутат .то не може бути агентом ФСБ...Походу ти сам обісрався