Недільної погожої днини, 19 серпня, в с. Зікранці уже втретє відбулося святкування Дня села. Цей теплий та родинний захід зібрав людей не лише із Семенівського району, а й з усієї України, доля яких пов’язана із Зікранцями.

З імпровізованої сцени лунали вірші, пісні, теплі слова й побажання, згадували довгожителів і вітали ювілярів. Свято було переповнене емоціями, серця присутніх були наповнені радістю від зустрічі зі старими друзями. Але водночас цього дня не раз очі наповнювалися сльозами, адже не можна без суму дивитися на те, що залишилося від таких рідних Зікранців.

На святі лунали вірші Віталія Петровича Клименка, заслуженого економіста України, присвячені рідному селу.

Самотня хата

Самотня хата край села
Стоїть одна, стоїть сумує.
Моя рідня її звела,
Давно вона вже не квітує.
Самотня хата в бур’яні,
Нема стежок, нема калини,
Лиш чорні вікна кам’яні,
І не цвітуть більше жоржини.
Вона ще хата, мов жива,
На вітрі двері ще скриплять,
Дах з очерету догнива…
Похилі хати ще стоять…
А була ж біла-біла, як сніги,
А була ж статна ця оселя,
Коли батьки у ній жили,
Коли цвіли сади і села.
Самотня хата ще стоїть.
Яка жура, який безвихід!
Бува там чапля пролетить
Та пронесеться пилу вихор,
І в душі пустка і печаль,
і в серці біль і туга –
Моєї хати із дитинства жаль,
За що їй от така наруга?
Не можу більше я писати,
Душа не винесе скорбот…
Нехай квітують українські хати
І не вмирають наші села і народ!

Для гарного настрою на святі лунали пісні у виконанні гурту «Резонанс». Також із теплими словами до присутніх звернувся голова Оболонської ОТГ Борис Пустовойтов, побажавши корінним зікранцівцям і гостям щасливої долі.

В організації заходу надавали допомогу агрофірми «Агромлин», «Відродження» та «Семаль». Також ПСП «Дружба» пригощало усіх смачною кашею та проводило лотерею, щоб свято було незабутнім і наступного року зібрало ще більше гостей!

Зікранці

Зікранці – там дитинства пісні,
Там акації цвіт, цвіту вишень політ,
І вулиці в квітках абрикос.
А скільки яблунь, груш, горіхів,
Пшеничне запашне повітря навкруги,
Я б із-за них у це село поїхав!
Яка краса, моє село,
Але це так давно було,
А зараз хащі та бур’яни,
Мовчать гармошка і баян.
Стежок стоптаних у юнь немає,
Мов і не було.
А як розкішно все цвіло!
Все те було, а де ж воно?
Ніхто шовковиць не саджає,
Колодязів теж ніхто не копає…
Лиш горбики на цвинтарі
Ростуть і серце ниє:
«Як тут буть?!»
Там тато й мама
На цвинтарі лежать,
Там родичів поховано багато,
Лиш пелюстки акацій й абрикос до них летять.
І вже немає мого двору і моєї хати,
Пейзаж села – це сльози у душі,
І пустка все тут віддає,
Така вже доля випала йому…
Але мені все рідне тут і все моє,
Другого я вам не скажу.
Немає більше слів у мене,
А тільки жаль і біль,
Тому що зникло ще одне село,
Квіткове і зелене…
Зікранці… Зікранці –
Там дитинства пісні,
Там акації цвіт усіх духм’янить,
Там дівчата співали напрочуд голосні,
І цвіт вишень стелився туманом…

Тетяна КОРНІЙЧУК

Недостатньо прав для коментування :(
Будь ласка, зареєструйтеся на сайті!