Подружжя, що тримається разом три з половиною десятиліття, заслуговує на особливу повагу. Знайомимо вас, шановні читачі, із сімейною парою, котра цього року відсвяткувала коралове весілля – 35 років подружнього життя, Віктором та Ольгою Любицькими.
За цей період життя були подорожі, пошуки себе, кар’єра, власні хобі, але все це не заважало будувати родині Любицьких міцну і щасливу сім'ю. Вони домоглися того, чого бажали, і все це завдяки тому, що бачили в своїй половинці рівноправного партнера, того, з ким ділилися сокровенним, давали поради, розуміли і ніколи не ставали на шляху до мрії. Ми взяли інтерв’ю в Ольги Любицької, щоб вона по-своєму, по-жіночому розповіла про своє подружнє життя протягом 35 років.
– Ольга Миколаївна, розкажіть історію знайомства з Віктором Олексійовичем та ваше подружнє життя.
– Віктор розповідав, що запримітив мене за рік до нашого знайомства. Він грав в ансамблі на моєму випускному на гітарі, але познайомитись нам удалося лише через рік. У червні ми познайомилися, а вже 28 січня святкували весілля. На той час я навчалась у Полтавському медичному училищі на операційну медсестру і по розподілу повинна була працювати в Полтаві, але прийшла на остаточний розподіл у лютому вже з обручкою і тому була направлена до Семенівки. Я родом із Веселого Подолу, Віктор – із Паніванівки. Після одруження я працювала в дитячій консультації районної поліклініки, чоловік – у Селекстанції в буряковому відділі. У нього була мрія стати юристом. Першу освіту він здобув у Запорізькому гідроенергетичному технікумі. У 1986 році, обдумавши все і обговоривши, ми вирішили, що потрібно спробувати вступити до омріяного вузу. Сину Саші було півтора року. Я вже після декретної відпустки працювала в терапевтичному відділенні №2 Семенівської ЦРЛ, але після вдалого вступу чоловіка до Харківського юридичного інституту ім. Дзержинського спочатку він, а потім і я переїхали до Харкова, поселились у гуртожитку сімейного типу. Там ми і працювали. У грудні 1989 року я поїхала додому народжувати донечку Аліну, де чекала чоловіка, який закінчив навчання у 1990 році на відмінно. Після цього наше щасливе подружнє життя продовжилось у Семенівці, де ми разом виховували дітей, знайшли вірних друзів, здобували кар’єру, підтримували один одного.
– Маєте якісь сімейні традиції?
– На Різдво та Пасху ми завжди збираємося всією родиною за святковим сімейним столом. Нас так навчали батьки, так і ми навчаємо своїх дітей. Ці свята для нас особливі, сімейні.
– У цьому році 28 січня ви відсвяткували коралове весілля. Як для вас промайнув цей час?
– 35 років промайнули як один день. Наче зовсім нещодавно святкували першу річницю, а тут уже й 35-а. Ми маємо сімейну традицію – дарувати на річниці подружнього життя саме ті подарунки, які його характеризують: на 25-у річницю ми обрали та подарували один одному срібні колечка, на 30-річчя чоловік подарував мені буси з перлів.
– Святкуєте День закоханих?
– Поки були молодші, робили один одному сюрпризи, дарували подарунки, святкували. Віктор завжди на свята дарує мені квіти. Зараз уже не так піднесено святкуємо, але й не забуваємо про нього, бо почуття кохання у будь-якому віці незгасні, прекрасні і святі.
– Що хотіли б побажати молодим парам, які тільки-но стали на весільний рушник?
– Поваги, довіри, підтримувати один одного. У житті буває всяке, але потрібно дорожити відносинами і боротися за своє щастя. У сімейному житті треба вміти пробачати, берегти свої світлі почуття один до одного і бережно піклуватися про свою другу половинку. Ми так живемо і своїх дітей навчали так. Нам із чоловіком було з кого брати приклад. І мої батьки, і Віктора служили прикладом для нас у питанні створення міцної родини. Молодим парам хочеться ще сказати, що щастя залежить від їхнього бажання бути міцною родиною і ніколи не потрібно звертати уваги на забобони. Ми з Віктором одружились у високосний рік. Ще з давніх часів прийнято вважати, що високосний рік дуже відрізняється від інших. У цей рік і врожай гірший, і удача в нових справах супроводжує менше, а заміж виходити – взагалі невдала ідея. Але ми не зважали на це, для нашої родини, навпаки, саме високосний рік фартовий, саме великі, вдалі справи відбувались цього року.
– Дякую Вам за таку щиру розповідь про свою чудову родину. Бажаю вам залишатись такими ж прекрасними, яскравими, закоханими. Любіть одне одного, і нехай ваш вогонь кохання завжди яскраво палає, освітлюючи ваш спільний життєвий шлях. Зберігайте блиск в очах, який був при розмові про родину, та тепле ставлення один до одного і ще багато років живіть у любові, мирі, злагоді, шані та повазі.
Розмову провела Олена БУГАЙ
