Солов’їна, барвінкова, ніжна, тепла і чудова, – ти навіки у душу вросла! Ці щирі ліричні слова, по праву, адресую рідній мові.
Мова… Це не тільки засіб спілкування, а голос Землі і Космосу, ритм колиски, з якої починається шлях людини у широкий світ, вірна, лебедина мамина любов, батьківська мудра настанова. Це пам’ять і відгомін предків, закодований у слові, пісня закоханих, плач знедолених, щебет солов’я, журавлине кру-кру…
Тарас Григорович Шевченко мав досить підстав твердити, що мова – від Бога. У пам’яті зринають його рядки:
Ну щоб, здавалося, слова…
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!.. Знать, од Бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди!
Лицар українства Іван Огієнко казав: «Мова – то серце народу: гине мова – гине і народ. Хто цурається своєї рідної мови, той у саме серце ранить свій народ… Народ, що не створив собі соборної літературної мови, не може зватися свідомою нацією».
Без мови ми не можемо ні пізнати себе, ні сформуватися, ні реалізуватися. Це добре розумів Тарас Шевченко: без мови, наголошував він, «… погибнеш, загинеш, Україно, не стане твого знаку на землі».
Мова – це універсальний чинник пам’яті: матері-батька, природи, історії, життя державного і суспільного. І разом з тим – осмислення того, що є. Ось чому мова несе в собі все, що дають історія, природа, рід, нація.
Шануймо рідну мову! Не цураймося її! Це золота перлина, цілющий бальзам нашої неньки-України!
Тетяна ПІТЕНЬКО,
громадський кореспондент, с. Заїчинці
Коментарі