24 квітня виповнюється 64 роки від дня народження Василя Миколайовича Шугала. Хоч і народився він на Львівщині, та більшість життя він прожив в нашому краї. Він пішов із життя у розквіті свого журналістського і поетичного таланту. Йому було лише 50...
Про Василя Шугала можна з упевненістю сказати: це була людина, яка створила себе сама. Він намагався жити на повну силу, а може, й понад відпущені йому резерви.
Довгий період працював у Богданівському радгоспі, пізніше був переведений у село Дем’янівку, де працював зоотехніком, а потім був головою КСП «Дем’янівське». Після втрати дружини, сам виховав сина Романа.
А далі переїздив жити в селище Семенівку. Працював на цукрозаводі, а останнім часом був громадським активістом. Та поезію не полишав ніколи, а згодом захопився й журналістикою.
Моє життя – не шлях катамарана
Над тихим плесом мертвої води,
Моє життя – жива відкрита рана,
З оголеними нервами завжди.
Він прийшов у поезію, щоб сказати своє, потрібне народові слово. Але дуже прикро, що сьогодні ми говоримо у минуло часі, хоча Василь Миколайович, продовжив себе у синові, залишив назавжди свої прекрасні твори. Він став прикладом для інших.
Це була людина великої, незвичайної доброти і відкритого серця. Він шукав і знайшов своє творче «я» яке засвітилось власним світлом.
Мені б себе знайти й собою бути,
Щоб міг я чесно в свій останній час
У вічі глянуть синові і друзям,
І щоб мене, колись, бодай, хоч раз
Хтось пригадав у щирім, тихім крузі.
Його пам’ятають, його читають, а значить він прожив життя не даремно. Він залишив слід на нашій рідній землі. Василь Миколайович залишив часточку себе у своєму синові. Передавши свою любов до життя, до людей, до книги.
