b_385_225_16777215_0_0_images_news_2019_10_2019_10_15.jpg

Яка напрочуд багата душа української жінки. Скільки добра й світла вона містить у собі, що вистачає, здається, обігріти пів світу. Безумовно, сьогодні аж ніяк не солодко їй живеться. І все-таки жінка завжди залишається сама собою.

Яка ж вона? Мужня і слабка, радісна і сумна, осяяна любов’ю і скривджена, як, зрештою, все наше життя, у своїх щоденних клопотах і протиріччях. І в усій тій постійній щоденній гонці жінка залишається чарівною і красивою. Нинішній український світ тримається на тендітних жіночих плечах. І вона, жінка, зі своїм дивовижним інстинктом самозбереження може врятувати нас від національної катастрофи, до якої ми всі, на превеликий жаль, наближаємось.

Наш славетний земляк, відомий світові поет Віктор Женченко написав ці чудові  слова присвяти жінці:

Нам Всесвіт жінку
Недарма подарував.
Вона цей світ
Трима в своїх обіймах.
Допоки жінка на землі,
І я безсмертний нею!

Про одну з таких жінок, нашу землячку Наталію Іванівну Перетятько (у дівоцтві Швець), ця розповідь. Живе вона в селі Наріжжя, яке корінням свого заснування сягає у ХVІІІ століття.

Кожна людина повинна знати й пам’ятати своє родове коріння, бо коли відчуєш силу роду, зрозумієш, що за тобою стоять твої батьки, дідусі з бабусями, брати і сестри та ще чимало людей, які підтримують тебе, то життя зміниться. Ти починаєш відчувати і розуміти вже майже забуті поняття та християнські традиції, як то благословення, повага, прощення, відвага, мужність, чесність, гідність, поминання померлих... І саме вони діють на нас цілюще.

Серед перших, хто прийшов у цей райський куточок і оселився тут, був рід Швеців. Їх було так багато, що вони вирішили заснувати своє перше поселення на острові Козачому по берегах швидкоплинних річок Сули і Бурчака, назвавши хутір Баївкою. Це були справжні воїни-козаки, степові лицарі, патріоти-відчайдухи, які в різні історичні часи і ситуації запалювали святий вогонь визволення українського народу, який ніколи не почував себе переможеним, яка б прикрість обставин не спіткала його...

Продовжувачем роду пращурів і родоначальником сучасних Швеців, яких доля розкидала в пошуках кращої долі, і тих, що проживають сьогодні в Наріжжі, був відомий і добре знаний Никифор Іванович Швець. Народився він у 1870 році, проживши 101 рік, жодного разу не хворів, не боявся холодів, любив ходити босим по снігу, незважаючи на тогочасні суворі зими. Вийде на ганок уранці чи ввечері в одній полотняній сорочці і підштаниках, повагом, не поспішаючи, попорає чимале домашнє господарство, обмете з босих ніг сніг і залізе на піч.

Усе своє довге життя дід Никифор пропрацював мірошником, маючи власний млин на зручному, відкритому всім вітрам місці, за селом на березі Сули. Це було місце збору сільської молоді у святкові дні. А ще мав десять десятин орної землі. Високий на зріст, міцний, наче дуб. Наділений був вродою і богатирською силою, світлим розумом і житейською мудрістю. Ніколи не цурався важкої роботи. Легко переносив на плечах кількаметрові дубові колоди на будівництво хати і господарських приміщень із 40-гектарного лісу, посадженого наріжанами за його ініціативи. На генетичному рівні успадкували здоров’я і всі прекрасні риси характеру та звички свого батька Никифора його сини. Троє з них обрали професію вчителя. Антон сіяв розумне, добре, вічне у Миронах, Вереміївці і Паніванівці у місцевих сільських школах, Данило – в Горошинській середній школі, а Степан учителював у місті Богодухові. А наймолодшому Миколі судилося прожити нелегке, повне захоплюючих, неймовірних пригод життя. Взагалі життя кожного з родини Швеців варте написання цікавих романів, повістей, сценаріїв для фільмів і вистав.

Наталія Іванівна Перетятько є справжньою берегинею великого, славного роду Швеців. Вона доводиться племінницею двом відомим і знаним братам Станіславу Антоновичу і Сергію Антоновичу Швецям, про яких я вже розповідав на сторінках газети «Вісник Семенівщини» у статті під заголовком «Рід Швеців козацьким зветься» (липень 2017 року).

Наталія Іванівна понад 40 років працює завідуючою Наріжанського фельдшерсько-акушерського пункту. За багаторічну сумлінну працю на ниві охорони здоров’я, високий професіоналізм, активну життєву позицію, значні досягнення у громадському житті нагороджена Почесною грамотою Верховної Ради України. Вона 5 скликань поспіль була депутатом районної ради від політичної партії «Рідне місто». На її рахунку багато хороших справ для людей села.

Голова районного осередку партії «Рідне місто» Валерій Євгенович Книш, на моє звернення, захоплено розповів про Наталію Іванівну: «Це людина невтомної енергії і вдачі, не байдужа до людських проблем. Вона вірний друг і соратник. Без перебільшення скажу, що не перевелися на селі справжні патріоти, як Наталія Іванівна. Вона совість і душа села, добре знає всі його проблеми, шукає шляхи їх вирішення. Усе, що обіцяє, прагне обов’язково виконати. Її люблять і поважають у селі. Вона допомагає людям словом і ділом».

Їй дійсно вдавалось вирішувати важливі питання сільської громади. Разом відстояли збереження від закриття школу. Саме за її клопотанням 10 років існувало автобусне сполучення Наріжжя – Полтава. Продовжує функціонувати єдиний у районі дитячий оздоровчий табір «Світанок». Уже стало доброю традицією після закриття табірної зміни організовувати щорічну спартакіаду серед людей з обмеженими можливостями, куди з’їжджаються представники, члени організацій інвалідів, із багатьох областей України.

Наталія Іванівна розповідає, що в усіх важливих для села справах вона відчуває підтримку депутатів Валерія Книша і Сергія Семигреєнка: «Упродовж багатьох років часто мені доводиться звертатися до цих небайдужих до долі сіл і людей, які в них залишилися, керівників за допомогою у вирішенні  багатьох питань життєдіяльності сільської громади, і жодного разу мої звернення не залишилися поза їхньою увагою. Мені приємно усвідомлювати, що я працюю в їхній команді, яка користується заслуженим авторитетом і повагою.

Я переконалася – людям не завжди потрібні поради. Інколи їм потрібна рука, яка підтримає, вухо, яке вислухає, і серце, яке все зрозуміє... Я щаслива тим, що допомагаю людям...»

Геніальними і злободенними залишаються слова Олександра Пушкіна: «Повага до минулого – це риса, яка відрізняє освіченість від дикості». Віддаючи данину світлої пам’яті своїм пращурам, їхнім потомкам, на колишній садибі засновника нової гілки на родинному дереві Швеців – Никифора Івановича – у 1975 році, а їх на той час було до 20 осіб, вирішили зберегти родинне гніздо. Зібравшись усі гуртом, розібрали понад столітню хату діда Никифора і баби Оришки, будівельними матеріалами для якої служили дуб, ковані в сільській кузні цвяхи і добротно, якісно випалена цегла. Із цього і збудували усім на диво гарну селянську хату ще не на одне століття. У ній проживав онук діда Никифора, батько Наталії Іванівни – Іван Семенович Швець, який працював багато років головним зоотехніком місцевого колгоспу імені Крупської. Зараз мешкає в хаті 82-річна матуся Наталії Іванівни Марфа Олексіївна. До речі, в родині діда Никифора сьогодні 9 онуків, 16 правнуків і 3 прапраправнуки. Тож хата не буде пустувати ще не одне століття. Старовинному козацькому роду Швеців не буде переводу.

26 червня у житті Наталії Іванівни Перетятько знаменна дата – 60-річчя від дня народження. До мене зателефонував Станіслав Антонович Швець і поділився приємними спогадами: «Це було рівно 60 років тому. Поїхав я на свою малу батьківщину – в рідне і миле серцю село Наріжжя. Мені тоді було 20 років. Милувався краєвидами, вулицями, новобудовами села. Ось і знайома, рідна хата бабусі Марфи. Червень тоді був спекотним. Двері хати відчинені настіж. Переступаю поріг, у хаті, як завжди, прибрано. Під образами горить лампадка. Усе знайоме до болю. Як писав про сільську хату Олександр Довженко: «Мені жаль розлучатися з тобою. У тобі так пахло давниною, руто-м’ятою, любистком, і добра щедра піч твоя пахла стравою, печеним хлібом, сушеними і печеними яблуками, сухим насінням, зіллям і корінням. А в сінях пахло макухою, гнилими грушами і хомутом. У твої вікна так приязно заглядало сонце і соняшник, всілякі інші квіти і зілля всякі пахучі…»

Привітався. Минула хвилина, ніхто не обзивається. Раптом тишу порушив гучний крик і плач немовляти, що проснулося в колисці. Я обережно, не дихаючи, взяв дівчинку на зігнуту в лікті руку. Її голівка вмістилася в моїй долоні. Немовля було легесеньке, як пушинка. Ось так удвох ми вийшли з оселі шукати матусю дівчинки. На порозі побачив Марфу Олексіївну, що бігла з городу із сапою в руці: «То ти, шибенику, так тримаєш на руці свою племінницю? Пригорни ж її до своїх могутніх грудей», – сказала вона. Ось такою незабутньою на все життя стала перша зустріч із Наталією...»

Шановна Наталіє Іванівно, приймайте найщиріші вітання з ювілеєм від Ваших вельмишановних і поважних дядьків – Станіслава і Сергія: «Добра тобі, Наталю, здоров’я, миру, злагоди і благополуччя тобі та всій твоїй родині, успіхів у роботі і житті. Сонечка за вікном, тепла і радощів у душі, довголіття, удачі і терпіння».

60! Нехай на Вашій життєвій ниві
Простелиться удачі дивосвіт!
Нехай Господь дарує повну чашу
Добра, здоров’я й щастя на багато літ!
А щоб чудове свято ювілею
В душі лишило добрий слід,
Прийміть від однопартійців
«Рідного міста» присвяту
Й живіть, як мінімум, сто літ!

До численних вітань і добрих побажань приєднується колектив часопису «Вісник Семенівщини.

Валерій ЗІНЧЕНКО

Недостатньо прав для коментування :(
Будь ласка, зареєструйтеся на сайті!