Як добре, коли людина, починаючи свій життєвий шлях вчасно натрапить, кажучи високолетно «на свою стезю», і йде нею упродовж відміряного долею шляху. А долю нашу, як стверджують, визначає наш вибір, а не наша вдача.
Дуже часто в житті можна бачити зовсім протилежне. Люди, які маючи два дипломи про вищу освіту, все своє життя вибирають роботу, «своє покликання». Їхня трудова книжка не вміщує записів про прийняття на роботу їх власника і через невеликий проміжок часу – звільнення. Життя – це постійний вибір... І тільки час покаже чи був він правильний...
Моя розповідь про людей, які все своє життя присвятили один раз обраній професії. Це великий, дружній, працьовитий і добре знаний в нашому селищі рід Іванцових. Усі вони вже багато років працюють у Семенівській дільниці Кременчуцької об’єднаної філії акціонерного товариства «Полтаваобленерго».
Засновник династії Анатолій Григорович Іванцов. У розповіді про нього, як про особистість, доречні різні похвальні характеристики, які можна поєднати поняттям – майстер високого професійного рівня. Таке поєднання дається далеко не кожному і не легко особливо у сьогодення. На риторичне запитання, хто йому допомагає добиватися високих результатів, Анатолій Григорович завжди відповідав: «У мене два наймити – права та ліва рука».
А руки у нього були дійсно як кажуть «золоті». За що не візьметься – все зробить добротно та з душею, не шаблонно, а з творчою фантазією, додаючи: «Кожна людина повинна робити те, що вона вміє, а головне – хоче, не за принципом: «не хочеш – заставимо, не вмієш – навчимо».
Я особисто знав добре Анатолія Григоровича. Ми багато років були у товариських відносинах. При частих зустрічах нам було про що поговорити. Об’єднувала нас велика любов до книг. Він із дружиною перечитали весь фонд художньої літератури районної бібліотеки, бібліотеки Веселоподільського цукрозаводу. Подружжя Іванцових мало і свою прекрасну бібліотеку. Передплачували щорічно періодичні видання. Він ніколи не силував своїх дітей, сина і доньку, до якогось певного читання лише творів класиків, передбачених шкільною програмою. Вони не обминали увагою цікавих повістей, романів, теж багато читали. Мене особисто дуже дивує і хвилює, що зараз дітей не тягне до друкованого слова. Техніка, комп’ютер, мобільні телефони, від яких не одірвеш, – це добре, це розвиває. Але... Жодна техніка не замінить книги. Не може людина бути роботом. Книги змушують працювати наш мозок, душу...
Йому добре велося і у слові, і в ділах. Він був простим, щирим, добрим, людяним. Завжди поспішав без зайвих слів на допомогу, коли її хтось потребував. До слави суєтної про себе був байдужим... Анатолій Григорович мав надзвичайно широкий світогляд, та прекрасний літературний смак. Його вислови ставали афоризмами або частинами епіграм, які довгими роками супроводжували його друзів. Він неначе народний самородок із влучними дотепними виразами. Спілкуватися з ним було насолодою...
Вітався до жінок з особливою повагою і симпатією, люб’язно, зі щирою посмішкою. Розчулені увагою від сказаного, жінки щиро дякували гарному, статному, високому на зріст, охайному, розумному молодому чоловікові. На виробництві він знав все до найменших дрібниць стосовно своєї професії.
Народився Анатолій Григорович в тому далекому 1941 році, під виття сирен і вибухів снарядів. Сім’я дуже бідувала, зазнаючи холод і голод, поневіряння. Малий Анатолій проявляв увагу до всього, що його оточувало. До школи йшов уже маючи щедрі ужинки з читання, писання, арифметики... Навчався з цікавістю і великою охотою до знань.
Швидко минали роки дитинства і юності опалені війною, яка перекреслила всі мрії, задуми і плани Анатолія на майбутнє. Після армійської служби повернувся у рідну Семенівку. Працював на відбудові зруйнованих господарств, а вечорами готувався до вступу на навчання у ВНЗ, однак матеріальні умови стали на заваді, тому вирішив відвести відповідні документи до технікуму, обравши, як і багато його ровесників, для здобуття майбутньої професії. Склавши успішно вступні екзамени, став одним із кращих студентів Хорольського технікуму електрифікації і механізації, отримавши спеціальність «слюсар-електрик». Навчання було доленосним не лише у виборі професії. У технікумі він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, дівчиною-красунею Ольгою, яка працювала у студентській їдальні.
Подружжя прожили разом 40 щасливих років у мирі й злагоді, народивши і виховавши сина Юрія і доньку Світлану. Спогадами про батька поділилася донька Світлана Анатоліївна Байбуза (в дівоцтві Іванцова): «Батько був для нас взірцем у всьому. Він був фанатично закоханий у свою роботу, віддавши їй все своє життя, аж до виходу на пенсію. Він любив людей, поважав їх, і вони відповідали йому взаємністю. Він ніколи не відмовляв людям у їх проханні про допомогу, проявляючи доброту, чуйність, вихованість, толерантність, щиру і сердечну, безкорисну готовність допомогти. До роботи відносився сумлінно із почуттям обов’язку. Мав безліч подяк, нагород, почесних грамот. Його портрет постійно був на Дошці пошани серед кращих робітників Семенівського району електричних мереж (РЕМ) і «Полтаваобленерго».
Анатолій Григорович мав чудову рису характеру. Він ніколи не міг блазнювати задля особистої вигоди. Не вмів і не хотів «нести» себе назустріч славі, пробиваючи ліктями шлях до нагород, визнань і матеріального достатку. Йому муляло все показне і штучне. Знав ціну дружбі, а друзів у нього було багато.
У житті, кажуть, як на довгій ниві. Його життєва нива напевне щедро засівалася і врожаїлася добрими ділами. Роки дали йому багато життєвого матеріалу. Знав ціну слова. «Воно може поранити, а може і оживити, підтримати, окрилити», – казав він. – Загалом же кожній людині мабуть необхідно пройти через певні випробування, щоб потім вельми обережно, я б сказав ощадливо поводитися зі словом...» А говорити він умів, щирою українською мовою, гарно співав українських народних пісень, знав багато віршів із «Кобзаря». Розміреність сільського життя, оця неквапливість, лагідність спонукали до роздумів. І народжувались в ньому ідеї, плани, роздуми, поради, яким судилося обов’язково здійснитися. Анатолій Григорович любив кулінарити. Готував найрізноманітніші страви, смаколики. А ще, захоплювався грою у шахи. Рівних йому не було. Семенівці відгукуються і досі про нього з теплотою і вдячністю.
Понад 40 років свого життя Анатолій Григорович пропрацював У Семенівському районі електричних мереж. І після виходу на заслужений відпочинок,пенсіонер, ветеран праці не поривав зв’язки з колишніми колегами, трудовим колективом РЕМ. Він був завжди бажаним гостем. Його радо, шанобливо, з повагою зустрічали на виробництві. Особливо молодь, йому було про що розповісти...
Члени династії родини Іванцових:
Іванцов Юрій Анатолійович, 1964 року народження. Закінчив Хорольське сільське професійно-технічне училище №5, здобувши професію водія. Стаж роботи водієм – 42 роки, 30 з яких – у РЕМ. Водій ІІ класу. А зараз Юрій Анатолійович – водій Семенівської дільниці Кременчуцької об’єднаної філії АТ «Полтаваобленерго». Його син Євген Юрійович, закінчивши успішно Семенівський НВК №1 імені М. М. Хорунжого, не роздумуючи продовжив справу своєї родини. Спершу закінчив із відзнакою Хорольський аграрний коледж, потім – Полтавську державну аграрну академію, а згодом – Харківський національний технічний університет сільського господарства ім. Петра Василенка. Влаштувавшись на роботу по обраній спеціальності – в енергетичну сферу, спершу починав роботу охоронцем, монтером, контролером, начальником «енергонагляду» і вже три роки працює начальником Семенівської дільниці Кременчуцької об’єднаної філії АТ «Полтаваобленерго». Одружений. Має сина.
Іванцов Едуард Геннадійович. Народився у 1973 році. Після закінчення Семенівської середньої школи №2 у виборі професії не мав проблем. Не задумуючись продовжив справу династії. Закінчив Хорольський агропромисловий коледж – відділення «електрифікація». Отримав урочисто на випускному вечорі диплом із відзнакою, а на ранок наступного дня його відправили на армійську службу. Із малечку привчений до дисципліни і будь-якої роботи, напівсирота, всі роботи по домашньому господарству виконував старанно, швидко і якісно. В його руках все моглося. Це в нього від маминого рідного брата Анатолія Григоровича Іванцова, який дуже любив свого племінника Едуарда. У сімейному архіві знайшли фото, де Едуард Геннадійович сидить разом із дядьком Анатолієм на лавочці й ведуть розмову про життя-буття.
Едуард Геннадійович не відчував труднощів військових буднів. Був відмінником бойової і політичної підготовки, спортсменом-розрядником. Старший сержант Іванцов став командиром одного з кращих підрозділів, і йому пропонують продовжити службу в армії, обіцяючи стрімку військову кар’єру та всілякі блага. Та юнак, звільнившись у запас, приїздить додому і через два тижні влаштовується електромонтером у Семенівський РЕМ.
Швидко спливали роки. Беззмінно Едуард Геннадійович пропрацював на підприємстві 30 років і став майстром бригади монтерів розподільчих мереж – роботи складної і надзвичайно відповідальної. Має безліч грамот, подяк, винагород за сумлінну, багаторічну працю... Користується заслуженим авторитетом і повагою у підлеглих і всього колективу підприємства. Прекрасний сім’янин. У значенні чоловічих імен Едуард – вартовий багатства, достатку,щастя; народився під сузір’ям водолія.
Іванцов Олексій Едуардович – наймолодший з династії, син Едуарда Геннадійовича, 1995 року народження. Закінчив із відзнакою Хорольський аграрно-промисловий коледж і вирішує здобути вищу освіту, успішно закінчує Полтавську державну аграрну академію – її теж відмінно, працює по обраній спеціальності.
Ми розповіли вам про династію Іванцових. Це люди унікальні, одержимі. Уявіть собі все своє трудове життя не одне покоління присвятило професії енергетиків, яку обрали сенсом свого життя. Династія Іванцових – це золотий фонд, гордість Семенівщини і «Полтаваобленерго».
Шануймося бо ми того, панове, дійсно варті. ТОВ «ТРК-Інформ», рада сільськогосподарських товаровиробників щиро та сердечно вітають усіх представників династії Іванцових з їхнім професійним святом! Наші найщиріші вітання енергетикам, усім, хто має відношення до цієї важливої професії, веде боротьбу на своєму професійному фронті заради перемоги світла над темрявою, заради збереження життя, як символ вічної нескореності українського народу перед ворожою силою! Висловлюємо вам щиру подяку за вашу працю.
Із Днем енергетика!
Валерій ЗІНЧЕНКО, член Національної спілки журналістів України
