Кажуть, що вчитель початкових класів – це не просто професія, а особлива місія. Це людина, яка бере за руку переляканого першокласника і відкриває йому світ. Для сотень жителів Семенівщини такою людиною стала Людмила Миколаївна Іващенко – старший учитель, керівник методичного об’єднання громади, депутат селищної ради та педагог, яка вже майже сорок років незмінно працює в рідному Семенівському ліцею №2.
Цьогоріч Людмила Миколаївна святкує свій красивий, життєвий і мудрий ювілей. Цей рік для неї став подвійно знаменним: зовсім нещодавно позаду лишився ювілейний, десятий випуск, а сьогодні вона зустрічає нову круглу дату – прекрасну нагоду озирнутися на пройдений шлях, сповнений любові до дітей, музики та рідного краю.
Людмила Іващенко народилася 13 липня 1966 року в Семенівці. Її дитинство було яскравим і динамічним. Мама, Лідія Андріївна Зеленська, все життя займала керівні посади (від райкомсомолу та виконкому до завідувачки відділу культури). Батько, Микола Олексійович, працював шофером, а згодом – коптильником. Мамина робота у сфері культури не могла не вплинути на дівчинку: Людмила закінчила музичну школу по класу баяна й загалом перепробувала чи не всі музичні інструменти. Була активісткою, без якої не проходив жоден захід.
Коли у 1973 році вона пішла до Семенівської середньої школи №1, попереду на неї чекало багато відкриттів, але головне натхнення прийшло у старших класах. Її класною керівницею стала Людмила Олександрівна Колінько, яка разом із чоловіком Василем Івановичем приїхала на Полтавщину з Донеччини. Людмила Миколаївна була випускницею її найпершого класу і до нестями закохалася в педагогічний талан своєї наставниці. Пам’ятає як при вступі до інституту, потрібно було написати твір про вибір майбутньої професії. Поки всі одногрупники традиційно писали про вчителя початкових класів (адже й вступали саме на цей факультет), вона присвятила свій текст Людмилі Олександрівні – вчительці старшої школи. Цей щирий підлітковий захват особистістю педагога зрештою і визначив її власний подальший шлях.
У 1983 році дівчина вступає до Полтавського державного педагогічного інституту на факультет початкової освіти з додатковим музичним нахилом, де також співає у відомому хорі «Калина». Студентські роки подарували Людмилі Миколаївні не лише фах, а й кохання. На другому курсі вона познайомилися зі своїм майбутнім чоловіком Олегом Олександровичем, який родом із Карлівки і навчався на загальнотехнічному факультеті. У 1985 році пара побралася. Після закінчення 4 курсу народився син Юрій. Оскільки Людмила вже працювала, синочка, якому на той час виповнилося лише два місяці, взялася глядіти бабуся. У 1988 році Людмила Миколаївна успішно захистила диплом.
Свій перший клас вона взяла у 1989 році. Молода, амбітна, але ще недосвідчена вчителька зіштовхнулася з першим викликом: батьки неохоче віддавали дітей «новенькій». «Мало дітей до мене хотіли йти спочатку, бо молода була. Але я прикладала всі зусилля, щоб кожна дитина до мене потяглася», – згадує ювілярка.
І це вдалося. Вчителька згадує, як її командирка класу Юлія Кацун вела клас до перемоги в одному з конкурсів. Тоді вони програли, плакали всі разом – і діти, і педагог, заспокоюючи одне одного. Але це гартування почуттів дало плоди: на наступний випуск до Людмили Миколаївни вже стояла черга з бажаючих.
За роки роботи в Семенівському ліцеї №2 вона виробила власну філософію виховання. Головне – розвивати дитину різносторонньо. До початку повномасштабної війни вона постійно возила класи на екскурсії, а залізобетонною традицією після кожного закінчення навчального року стало спільне варіння каші на природі.
Педагогічна майстерність Людмили Іващенко неодноразово підтверджувалася на багатьох рівнях – від районного до обласного. 2004 року вона стала переможницею престижного конкурсу «Учитель року», минулого року до Дня вчителя отримала ще одну вагому відзнаку – почесну нагороду від Полтавської обласної ради. Проте особливим досягненням, яке підтверджує її винятковий внесок в освіту, є Подяка Міністерства освіти і науки України. Така висока державна нагорода – це не просто папір, її отримує далеко не кожен учитель.
Вона постійно розвивається, відвідує курси, семінари та інститути удосконалення вчителів. Окрім роботи у класі, Людмила Миколаївна активно впливає на розвиток рідного краю. Із 2021 року вона є депутатом селищної ради від партії «Довіра» та працює в освітній комісії. А вдома, після важких сесій, методичних засідань та перевірки зошитів, на неї завжди чекає затишок, чоловік та домашній улюбленець – кіт із промовистою кличкою Буржуй.
Для кожного учня перша вчителька залишається особливим образом із дитинства. Та коли цей зв’язок виявляється взаємним, а теплі емоції не згасають через десятиліття – це справжнє людське диво. Готуючи цей матеріал та спілкуючись із Людмилою Миколаївною, я була розчулена до сліз... Під час нашого інтерв’ю вона раптом згадала щемливий момент із мого дитинства, який, виявляється, незмінно береже у своїй пам’яті. Посміхаючись, моя перша вчителька розповіла, як я, будучи маленькою дівчинкою, сиділа на другій парті біля вікна, а вона якось лагідно запитала мене: «Чи станеш ти моєю донечкою?». І я тоді, з усією дитячою серйозністю, щирістю та безмежною довірою, відповіла: «Так!».
Те, що Людмила Миколаївна сама, через стільки років, так трепетно зберігає і переповідає цей спогад, підтверджує: вона приймає кожного свого учня глибоко в серце. Тоді, колись давно, це була наївна дитяча відповідь. Але сьогодні, напередодні її поважного ювілею, я розумію, що ми всі в певному сенсі стали її дітьми. Вона вклала у нас стільки любові, душі, турботи та мудрості, що роки над цим не владні.
Із ювілеєм Вас, моя дорога Вчителько! Дякую Вам за те, що Ви є, за Ваші безцінні спогади, за ті перші отримані знання та за Ваше величезне серце, у якому колись знайшлося місце і для маленької мене. Міцного Вам здоров’я, невичерпного оптимізму, слухняних учнів та мирного неба над головою!
У цей красивий ювілейний день, до найщиріших слів вдячності приєднуються ті, з ким Ви щодня ділили турботу про майбутнє рідного краю та підростаючого покоління. Особливий щем цього року відчувають випускники Вашого останнього, ювілейного десятого випуску, а також їхні батьки:
«Дорога наша, рідна Людмило Миколаївно! Чотири роки тому ми привели до Вас своїх малюків, а зовсім нещодавно Ви випустили їх у доросліше шкільне життя – самостійними, розумними та впевненими в собі. Дякуємо за Ваші безсонні ночі, за перевірені зошити, за кожну екскурсію та ту саму незабутню кашу на природі. Ви стали для наших дітей не просто першою вчителькою, а справжньою шкільною мамою, а для нас, батьків – надійною опорою та мудрим порадником. Нехай Ваше велике серце ніколи не знає утоми, здоров'я буде міцним, а кожен день приносить таку ж радість і тепло, які Ви стільки років дарували нам!»
Повага до професіоналізму та активної громадянської позиції для Вас звучить і від депутатської групи «Семенівщина»:
«Вельмишановна Людмило Миколаївно! Знаємо Вас як людину високого обов’язку, принципову колегу та неймовірно енергійну жінку, яка щиро вболіває за розвиток нашої громади та роботу освітньої комісії. Ваша мудрість, виваженість у прийнятті рішень та відданість рідному краю викликають глибоку повагу. Щиро вітаємо Вас із цим життєвим ювілеєм! Нехай Ваша депутатська та педагогічна діяльність і надалі служать на благо Семенівщини, енергія буде невичерпною, а оптимізм та віра у щасливе майбутнє допомагають реалізовувати найсміливіші плани. Миру Вам, затишку в оселі та всенародного визнання, на яке Ви, безперечно, заслуговуєте!»
Ілона КРАВЧЕНКО
