b_385_225_16777215_0_0_images_news_2017_pasika_did_vasyl_1_P1450487.jpg

В останні роки ми аналізували серйозні документи стосовно стану і розвитку галузі бджільництва. Досить солідно виглядає документ «Стратегия развития отрасли пчеловодства», підготовлений у рамках проекту ФАО/ЄБРР 01.01.2018 р.

При досить таки ґрунтовному аналізі стану галузі, на мою думку, в ньому, як і у всіх інших, один спільний недолік – неправильно визначений головний економічний чинник галузі бджільництва і, як результат, визначено хибний напрямок розвитку бджільництва в Україні. Цитую: «Основними стратегічними цілями для розвитку сектора бджільництва є створення економічно-політичних, технологічних умов для стабільного розвитку галузі бджільництва в країні, збільшення виробництва, переробки та реалізації високоякісної конкурентоспроможної на міжнародному ринку продукції на основі впровадження сучасних, інноваційних технічних і технологічних досягнень, а також вітчизняного і зарубіжного досвіду. Досягнення поставленої мети буде мати як економічний (зростання валютної виручки за рахунок збільшення експортних продажів), так і соціальний ефект, який полягатиме в зростанні зайнятості сільського населення, підвищенні рівня доходу і т.д.»

За останні п’ять років Україна зробила суттєвий прорив у світовій торгівлі медом, збільшивши обсяги зовнішніх поставок більш ніж у 4 рази, до рекордних 69 тис. тонн, за підсумками 2017 року. У грошовому вираженні приріст склав більш ніж у 3 рази.

Основний наголос автори роблять на розвитку виробничого і експортного потенціалу товарного меду. Найпорочніше в цій тезі те, що від «експортного потенціалу» бджільництву України ні холодно ні жарко, тому що держава в бджільництво не вклала ні копійки від більше ніж 100 млн дол. щорічного «потенціалу». І від прибутків експортерів у бджільництво не повертається ні копійки, тим більше, цінова політика експортерів призвела до того, що пасічники працюють на рівні собівартості, а без грошей розвиток галузі просто неможливий. Так, на сьогодні ними встановлена ціна 34 грн за кг. Це призвело до того, що в 2018 р. пасічники перестали продавати мед закупівельникам по одному євро. І експорт упав більш ніж на третину. І найгірше те, що втрачені ринки… Показово у вищеназваній програмі й те, що з 13 проблем лише одна згадується практично в кінці і абсолютно не аналізується, не згадується і в переліку по досягненню мети. Елементарний аналіз, який нами вже приводився і на Бджолярських кругах, і в часописі «Рентабельна пасіка», показує, наскільки це груба помилка «стратегів» – НЕПРАВИЛЬНО ВИЗНАЧЕНА ГОЛОВНА МЕТА.

А реалії сьогодення такі, що з’явилася ціла плеяда активних пасічників, отаманів регіональних (і не тільки) громадських організацій. 15-й Бджолярський круг виявив ще одну тенденцію: до Кругу прийшли фермери, практичні, потужні, діяльні… Вони зацікавлені в розвитку бджільництва. Найбільш «продвинуті» з них вбачають у бджільництві потужний і ефективний агротехнічний прийом, який веде не лише до кардинального збільшення врожайності, а й до можливості одержання органічної продукції, яка високо ціниться у всьому світі. У своєму виступі на Крузі в 2017 р. Сергієм Семигреєнком були подані результати попередніх розрахунків (див. також БК4-17), із яких слідує, що за рахунок запилення фермери України можуть отримати більше 50 млрд грн додаткової виручки за рахунок збільшення урожайності і з них більше 15 млрд перерахувати державі як податок (ПДВ, ПДФО, військовий збір). І це щорічно! А якщо враховувати, що 1 працівник сільського господарства створює ще 7 робочих місць, то і того більше.

І в ФАО є фахівці, які цю проблему знають досконало…

У жовтні 2017 р. на конгресі в Стамбулі відбулась розмова з Андрієм Ярмаком, економістом департаменту технічного співробітництва продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (ФАО). Однією з тем було «Підвищення урожайності через запилення». На 14-й міжнародній конференції «Овочі та фрукти України-2017. Об’єднання заради успіху» А. Ярмак сказав: «Щорічно від недозапилення ми втрачаємо 3 млрд грн у плодоовочевому секторі (власні оцінки, без урахування втрати ціни від гіршої якості):

  • по баштанних культурах – близько 1 млрд грн;
  • по яблуку та груші – до 850 млн грн;
  • по кісточкових – понад 1,1 млрд грн;
  • по ягодах – понад 120 млн грн».

В Україні на сьогодні 3,5 млн бджолосімей, які дають 70 тис. тонн меду, і пасічники про ціну в 50 грн/кг мріють… Якщо провести елементарні розрахунки вартості продукції бджільництва, то по медові отримаємо: 70 тис. тонн х 50 грн/кг = 3,5 млрд грн. Разом із тим, від підвищення урожайності через запилення бджолами сільське господарство України отримує до 18 млрд грн при потенціалі більше 50 млрд грн. Із них більше 4 млрд – у бюджет при потенціалі більше 15 млрд грн ЩОРІЧНО. І це при тому, що ні фермери, ні чиновники (в т. ч. «фіскали») навіть палець об палець не ворухнуть... Співставивши цей результат із цифрами, приведеними вище, ми бачимо, що прибутковість (ефективність) галузі бджільництва більша ніж у десять разів при використанні запилення бджолами.

У всьому цивілізованому пасічному світі вже давно використовується чи не найпростіший агротехнічний прийом – значне підвищення урожайності через запилення бджолами. І докінечним визнанням цього є лозунг наступного 46-го конгресу Апімондії: «Бджоли і сільське господарство!»

Основний аргумент очільників бджільництва при відмові в розробці державних програм по бджільництву – «відсутність коштів у державі». Безумовно, «гроші – то вітер у вітрила», і якщо надіятись на манну з бюджету, то, дійсно, творити затратну програму – справа марна і безнадійна. Але ж вище наведені значні прибутки, які можна отримати (і отримують у всьому цивілізованому світі) від використання бджіл. А для того, щоб їх отримати, якусь частку (долю) від них у тих-таки бджіл треба вкласти... Як і все в сільському господарстві: орють, закопують насіння в землю, підживлюють, полють, поливають для отримання врожаю і прибутку.

Скільки можна отримати «з бджолами», наші колеги порахували, а от скільки ж треба вкласти «в бджіл», ніхто не рахував. Ні в масштабах ферми чи ферми-пасіки, ні в масштабах держави.

Приступаючи до «обґрунтування», ми пропонуємо кардинально змінити стратегію розвитку вітчизняного бджільництва.

Якщо ми хочемо, щоб «віз» нашого бджільництва рухався у правильному напрямку, коней треба запрягати там, де голоблі. І в «голову» програми треба ставити запилення, яке прибутковіше, принаймні, в рази, ніж виробництво продуктів бджільництва.

Для прикладу, порахуємо ефективність збільшення кількості бджолосімей на один мільйон. Затрати на постановку тисячі пасік по тисячі бджолосімей складуть 6,7 млрд грн. Виходячи з даних таблиці, ці бджоли зможуть запилювати (див. табл.).

Рослини Тис. га + цнт/га + грн/га + аграріям, млрд грн + державі, млрд грн
Ріпак 400 5 6400 2,56 0,512
Гречка 400 4,5 5400 2,16 0,432
Плодові дерева 125,0 20,0 10000,0 1,25 0,320
Соняшник 1000 4 4800 4,80 1,2
інші 500 3,5 5000 2,5 0,650
всього       13,27 3,114

А ще додатково не менше 20 тис. тонн меду по 1,8 євро/кг, а це більше ніж на один млрд грн. І це ЩОРІЧНО. А для цього потрібно інвестувати всього 6,7 млрд грн, які повертаються всього за рік. Але ж щоб усе це спрацювало, потрібно тільки кваліфікованих пасічників до 3000, майже стільки ж медогонок, мільйон пакетів, різноманітного реманенту, ветпрепаратів… Але це ж усе і додаткові робочі місця. А все це можна спланувати, організувати і здійснити лише через програму, і програму державну. Не виключено, що тоді знайдуться й іноземні інвестори, в т. ч. і з грантами...

Назвіть який-небудь проект із такою ефективністю... А «Меди Межиріччя», не чекаючи «манни небесної», почали його успішно втілювати в життя.

Василь СОЛОМКА
Сергій СЕМИГРЕЄНКО

Недостатньо прав для коментування :(
Будь ласка, зареєструйтеся на сайті!