Колись думав, що х5–х7 — це вже «космос», поки одного вечора шарик не долетів у мене до десь х35. Я сидів, дивився, як множник росте, і просто не вірив очам. Спочатку хотів забрати ще на х10, потім на х15, але рука так і не натиснула, бо було цікаво, скільки ще протягне. Встиг вивести буквально за мить до вибуху, аж руки трусилися після того раунду. З того часу всі мої дрібні х3–х4 вже не так вражають, але й розумію, що той забіг був скоріше подарунком удачі, ніж правило — повторити подібне поки не вдалося.

У мене максимальний адекватний рекорд десь у районі х20, і то це сталося тоді, коли я взагалі не планував ризикувати. Сидів собі на мінімалках, крутив раунди майже в автопілоті, а потім побачив, що множник дуже впевнено росте, і просто вирішив потримати довше «для експерименту». Я зазвичай не женуся за кожним великим коефом, тому мені комфортніше грати там, де вже звик до інтерфейсу й виплат, наприклад, на майданчику шарики играть. Там свою тактику хвилинних «забігів» відпрацював: більшу частину часу забираю на невеликих множниках, а іноді дозволяю собі експеримент і тримаю до чогось більшого, але тільки з маленькою ставкою, щоб потім не кусати лікті, якщо шарик раптом бахне.