Просмотров: 1072

Сьогодні в приміщенні Семенівської центральної районної лікарні під головуванням першого заступника голови районної державної адміністрації Лишко С.І.  відбулася нарада питанням які стосуються діяльності лікарняного закладу. В нараді взяли участь: голова РДА, заступник голови райради Пипич Г.М.,  голови постійних депутатських комісій, голови депутатських фракцій та груп районної ради, головні лікарі ЦРЛ та ПМСД, бухгалтерська служба лікувального закладу, начальники економічного та фінансового відділів РДА, лікарі, середній та молодший персонал лікарні.

Просмотров: 634

У будь-яку ніч мені солодко спиться і не сумую я ніколи. Живу з батьками, кожен день ходжу до школи. У моєї прабабусі є фото, але пожовкле і старе. З фотокартки на мене дивляться очі прапрадідуся Петра Семеновича Ромашка. Інколи мені здається, що він шепоче: «Пам’ятай… Пам’ятай, що колись на білому світі гриміла війна. Рік 1941... 1942... Бої... Атаки...». З криком «Ура!» мій прапрадід свинцевим градом ворогам шлях перейняв. В одному з боїв загинув. Це трапилось на Волині. А ось зовсім маленька фронтова фотокартка прапрадіда Григорія Никифоровича Моті. Одна єдина, усе, що залишилося на згадку про нього. Загинув він на Черкащині при форсуванні Дніпра.

Просмотров: 1166

Наш колектив «Надія» був запрошений на міжнародний фестиваль хорових колективів в м. Варен (Мюріц) земля Мекленбург Німеччина, як багаторазовий переможець обласних та Всеукраїнських конкурсів та фестивалів людей з обмеженими можливостями. Звичайно, ця поїздка була пов’язана з деякими труднощами, а головне фінансовими. Та все залишилось позаду. Нашу невелику делегацію представляли: Сергій Чумак, голова Полтавської ОІ СОІУ, та члени Семенівської РОІ, учасники ансамблю «Надія»: Любов Грек, Микола Буланий, Павло Кобильченко, Катерина Осіян, Катерина Клименко та Ольга Дреєва.

Просмотров: 1306

Мого прадіда звати Іван Якович Троцький, 1924 року народження. 1941 року  22 червня німецькі війська перетнули кордон нашої Батьківщини. У 1942 році вісімнадцятилітнім юнаком мій прадід пішов на війну. Воював на першому Білоруському фронті в танковій дивізії. Не дивлячись на те, що він був молодий, його призначили командиром танка, за його сміливий, завзятий і запальний характер. В цій же дивізії служив його старший брат Василь Якович Троцький. Вони ніколи не розлучались і завжди йшли пліч-о-пліч, допомагали один одному.

Просмотров: 590

Мені розповідала моя бабуся Наталія про мою прабабусю Ганну Микитівну Нетесу, яку німці забрали в Німеччину на роботи. Каторжна була праця, завжди голод, холод, приниження. Хоча прабабуся Ганна була не концтаборі, а в хазяїна, краще від того їй не жилося. Допомогла вижити тільки надія на визволення. Радянські війська звільнили прабабусю і інших, і перевезли на Україну.

Просмотров: 1418

Сьогодні в адмінбудинку відбувся благодійний концерт «Пам'ять серця», який організували педагогічний та учнівський колективи Семенівського НВК №1 ім. М. М. Хорунжого. Метою заходу було зібрання коштів для випускників школи – учасників АТО. Крім того, присутні могли побачити виставку малюнків та листів на підтримку наших воїнів. Тож, у підсумку було зібрано 2560 грн.

Просмотров: 1441

Я впевнена, що кожна українська сім’я має у себе рідних, якими можна пишатися, гордитися і наслідувати. Сьогодні я хочу розповісти про свого прадідуся Олександра Матвійовича Котенка. Народився дід в 1914 році, коли світ огорнула перша світова війна. Злидні, холод та голод супроводжували малого Сашка все дитинство. Батько навчив свого сина читати і писати.

Просмотров: 658

Ветеран війни і праці, учасник бойових дій, інвалід війни І групи Андрій Павлович Зима 22 серпня цього року відзначив ювілейну дату. Йому виповнилося 90 років. Мала батьківщина ювіляра – село Мусіївка, сусіднього Хорольського району. Саме тут у селянській родині того далекого 1924 року він народився. Батько Павло Архипович і мати Марія Демидівна все своє трудове життя з ранку й до пізна трудилися на різних роботах у колгоспі. Малого Андрія виховувала сестра. Доля приготувала йому багато випробувань. Село Мусіївка в ті роки було чималим за кількістю населення, адже об'єднувало під своєю назвою 8 навколишніх хуторів. Тяжко переживали селяни роки голодомору. Тому у 1939 році в пошуках кращої долі багато селянських родин із Мусіївки переїхали в село Преслав Приморського району Запорізької області. Сюди переїхали батьки Андрія і його двоє сестер. Закінчивши 8 класів місцевої сільської школи,юнак продовжив навчання на здобуття професії сталевара, щоб працювати на заводі «Запоріжсталь».

Просмотров: 769

Проживаю я в селі Новоселиця. Мою родину, як і більшість українських сімей теж не обминула Велика Вітчизняна війна. Я хочу розповісти про свого прадіда, який пройшов цей нелегкий шлях війни. Із маминих розповідей мені відомо, що перед Великою Вітчизняною війною Степан Наумович Киричок (мій прадідусь) закінчив Московське військове командне училище Верховної Ради і достроково – Серпуховське військове училище. У званні лейтенанта пішов на фронт. Наказом командування Білоруського фронту від 9.02.1941 року №0263 направлений в розпорядження командира 96 стрілкової дивізії. Згодом наказом цієї дивізії назначений командиром стрілкового взводу, пізніше командиром 331 стрілкового полку 96 стрілкової дивізії.

Просмотров: 1239

Неймовірно важким був шлях до мирних днів, до того часу, як відгриміли останні залпи війни над нашою країною. У цей знаменний день ми вшановуємо світлу пам’ять про полеглих, низько вклоняємося усім, для кого війна була не лише за назвою, а й за самою її глибокою сутністю. Ми в неоплатному боргу перед тими, хто стояв до останнього на передовій і за лінією фронту, для кого шлях на війні завершився під скромними обелісками і кому судилося повернутися з неї живим. Перед трудівниками тилу, для яких вищий сенс тих голодних і холодних років сконцентрувався у гаслі «Все для фронту, все для перемоги!». Перед святою самопожертвою солдатських вдів, які несли до кінця разом з похоронами свій непідйомний хрест. Перед дітьми війни, у яких вона відібрала найкращу пору життя.