Просмотров: 803

Я хочу трішки розповісти про мою родину у час війни. Василь Федорович Мисюра, учасник бойових дій у Великій Вітчизняній війні (1941-1945). На війні він був кулеметником. Під час війни мій прадідусь потрапив у полон до німців. Коли він був у полоні, то працював на примусових роботах на заводі токарем. Дуже страшними були часи: море крові, матері втрачали синів, дружини чоловіків, діти ставали сиротами, голод. І зараз ми дожили до того часу, коли на сході йдуть запеклі бої  за нашу Україну, щоб вона була вільною.

Просмотров: 717

У роки другої світової війни моя родина, як і мільйони інших українських сімей, зазнали тяжких поневірянь і втрат. Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна мій прадід Сергій Григорович Рябенко добровольцем пішов на фронт. Він мужньо воював з фашистськими загарбниками. Дійшовши аж до самого Берліну, там він героїчно загинув, підірвавшись на ворожій міні. Двоє його діток маленькими померли під час, а двох дівчаток-близнючок прабабуся зуміла вберегти від холоду й голоду. Одна з цих дочок – моя бабуся.

Просмотров: 2371

Мабуть немає жодної родини в Україні, яка б не зазнала втрат у другій світовій війні. Моя сім’я також не виняток. По татовій та маминій лінії мої пращури боролися на фронтах Радянського Союзу з фашистськими загарбниками. Один з них, мій прадідусь Василь Йосипович Кукоба, під час другої світової війни був призваний на фронт у 1943 році. Від’їжджаючи, він сказав дружині Меланії Кукобі, що вони швидко проженуть німців, і він скоро повернеться додому. Влітку 1944 року його було поранено в ногу. Всіх поранених везли потягом до шпиталю через станцію Веселий Поділ, а це за 30 кілометрів від села де він проживав. Прадід вирішив зійти на цій станції, дістатися додому. Він так і зробив.

Просмотров: 1478

23 вересня – День визволення Полтавщини від німецько-фашистських загарбників. Ця пам’ятна дата дорога моїй родині, адже війна не оминула її. Ще живий мій прадідусь Іван, якому на початок війни виповнилось 10 років. Коли я залишаюсь із ним наодинці, то завжди розпитую його про те, що він пам’ятає із свого воєнного дитинства. З його спогадів я знаю, що у їхній сім’ї було 4 дітей. Батька забрали на фронт. У 1945 році він повернувся живий, але дуже скалічений, і прожив після війни недовго. Найбільш яскравий спогад у прадідуся про те, як німці, відступаючи, спалили села Заїчинці та Біляки, що розташовані недалеко одне від одного. Це сталося 21 вересня 1943 року у релігійне свято, яке у народі називають Друга Пречиста.

Просмотров: 752

До чергової частини Семенівського райвідділу по телефону надійшла письмова заява від 43-річного жителя с-ща Семенівка. Чоловік повідомив про те, що 29-річний місцевий молодик наніс йому тілесні ушкодження у вигляді забоїв та синців на обличчі. При виїзді слідчо-оперативної групи на місце пригоди, факт пригоди підтвердився. У ході проведення перевірки встановлено, що тілесні ушкодження потерпілому в ході сварки, ударами рук та ніг на одній з вулиць селища наніс 29-річний чолов’яга. Відомості по даному факту внесено до Єдиного реєстру досудового розслідування за частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України (нанесення легких тілесних ушкоджень). Санкція даної статті передбачає покарання у вигляді штрафу до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин або виправними роботами на строк до одного року.

Просмотров: 1101

Я, Стародуб Марина Володимирівна, учениця 5 класу Семенівського НВК №2.  Моя прабабуся Мезлікіна Марія Іванівна та прадід Мерзлікін Микола Лукич воювали в другій світовій війні. Мені розповідала мама, що тоді,коли почалась війна, прабабуся з прадідусем були ще незнайомі. Бабуся Марія копала окопи, а дідусь воював, та іноді він теж копав окопи. Коли стріляли, дідусь заховався в окопі, в якому ховалась і бабуся. Вони познайомилися і закохались. Бабуся Марія дістала тяжке поранення від розриву бомби. Вона знепритомніла, а коли прийшла до тями, пішла, не розуміючи куди.

Просмотров: 997

Рід Неминущих можна по праву віднести до найстаріших родин селища, які вирізнялися  неабиякою працьовитістю. Ця риса притаманна  Олександру, який народився у березні 1926 року в Семенівці, та його сімом братам і двом сестрам. Батько Іван Трохимович працював у місцевому колгоспі імені Чапаєва на різних роботах. У сім’ї, як у вулику, трутнів не було. Всі трудилися по господарству, і кожний знав без нагадувань, що йому робити. Панували мир, злагода і взаєморозуміння. Мати Віра Савівна була мудрою жінкою з  талантом педагога. Мати-героїня всі свої знання і багатий життєвий досвід передавала дітям. Працювала теж у колгоспі імені Чапаєва і виконувала щодня найпотрібнішу і найпочеснішу роботу – випікала хліб, маючи до цього особливий Божий дар і золоті руки.

Просмотров: 1394

Я – учениця 5 класу Семенівського НВК №2 Кравченко Ілона Миколаївна. Мій прадід Кравченко Іван Антонович жив у селі Дем’янівка. Йому було 16 років, коли розпочалася війна. У сім’ї було дев’ять дітей. Жили вони бідно. Щоб допомогти нагодувати сім’ю, прадід ловив рибу на річці Сулі. Одного разу він повернувся з рибалки, як тут німці забрали його в Німеччину. Він там працював у кар’єрі робітником. Працював дуже важко, а годували погано. У німецькій неволі був довго, аж поки радянські війська не визволили наших людей.

Просмотров: 788

Працівниками Семенівського сектору карного розшуку було виявлено приміщення гаража, яке 25-річний громадянин надавав для куріння наркотичного засобу-«канабіс». Власник гаража уже притягувався до відповідальності за частиною 2 статті 307 Кримінального кодексу України. По даному факту розпочато кримінальне провадження за частиною 1 статті 317 Кримінального кодексу України (Організація або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, а також надання приміщення з цією метою). Санкція даної статті передбачає покарання у вигляді позбавленням волі на строк до п’яти років.

Просмотров: 1164

Минуле переплітається з сучасним та  майбутнім, як стрічки у косах, повторюється знову і знову, все з новими, іншими подробицями. Війна – це  завжди зло. Зло невблаганне, неминуче і трагічне. І неважливо, коли вона відбувається. Пам'ятаю сумні очі моєї бабусі, покоління якої називають «дітьми війни». Часто згадую розповіді про події, що їй переповідала її мама, моя прабабуся, Марія Данилівна Рева. Вона увесь свій вік тяжко працювала і винесла разом зі своїми однолітками тягар війни на своїх плечах. Найбільше врізалася у пам’ять одна історія про те, як неймовірний випадок врятував прабабусі життя.