Моя родина в роки Другої світової війни
- Просмотров: 2870
Зі слів моєї прабабусі, яка розповідала моїй мамі, дідуся та прадідуся Петра Гавриловича, то було не життя, а просто жахіття. На превеликий жаль, моя прабабуся вже померла, а прадід Петро Гаврилович мені розповідав, що сам згадував, а що зі слів своєї матері. Він народився 26 вересня 1938 року, ще в нього була старша сестра. Жили вони в Закарпатській області. На початок війни йому було мало років. Коли оголосили тривогу він не пам’ятає, бо був ще малий. Але зі слів своєї сестри і мами він розповів: «Було це наприкінці червня 1941 року. Мама дуже злякалась взяла мене і сестру побігла швиденько до погреба. Залишивши нас за діжкою, вибігла прихопити теплі речі і щось поїсти. Мого батька вже приблизно через годину забрали на фронт». Не знаю, чи то сльози радості, що ми живемо в мирі, чи то сльози жахливих спогадів з життя його родини.
Моя родина у роки Другої світової війни
- Просмотров: 1041
Марина Матвієнко, учениця 10 класу Василівської ЗОШ І-ІІ ступенів:
У бій за наші ниви,За ясний сміх дитячий,За юний спів щасливий,За славний труд гарячийВперед, полки суворі,Під прапором свободиЗа наші ясні зорі,За наші тихі води.Моя родина в роки війни
- Просмотров: 1646
Хочу розповісти про мою родину і роки Великої Вітчизняної війни. Війна 1941 року увірвалась в юність наших дідів і прадідів, немов чорний смерч. Вона забрала синів у матерів, залишаючи їм лише віру і надію у те, що їх кровиночка повернеться додому живою, міцно обійме і поцілує і більше нікуди, ні в яке пекло не відпустять своїх рідних. Я, як і всі мої ровесники щаслива тим, що не зазнала цього горя, і не хочу його знати. Адже його і не хотіли знати ті, що гинули захищаючи землю від фашизму. Солдати мужньо переносили катування в фашистських таборах, смерть, не думаючи про те, що більше не побачать ні неба, ні сонечка, не почують спів птахів, ні голосочок рідних.
«Історія моєї родини»
- Просмотров: 819
Я Роман Живолуп, навчаюсь в 4 класі в Устимівці, де рідне все мені. Я хочу всім сьогодні розказати про мою родину і її участь у тій страшній війні.
Уже давно закінчилась війнаІ не одне зросло вже поколінняТа жодної сім’ї не обійшла вонаІ пам’ятати все це сердець веління.Моя родина у час війни
- Просмотров: 811
Я хочу трішки розповісти про мою родину у час війни. Василь Федорович Мисюра, учасник бойових дій у Великій Вітчизняній війні (1941-1945). На війні він був кулеметником. Під час війни мій прадідусь потрапив у полон до німців. Коли він був у полоні, то працював на примусових роботах на заводі токарем. Дуже страшними були часи: море крові, матері втрачали синів, дружини чоловіків, діти ставали сиротами, голод. І зараз ми дожили до того часу, коли на сході йдуть запеклі бої за нашу Україну, щоб вона була вільною.
«Історія моєї родини»
- Просмотров: 725
У роки другої світової війни моя родина, як і мільйони інших українських сімей, зазнали тяжких поневірянь і втрат. Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна мій прадід Сергій Григорович Рябенко добровольцем пішов на фронт. Він мужньо воював з фашистськими загарбниками. Дійшовши аж до самого Берліну, там він героїчно загинув, підірвавшись на ворожій міні. Двоє його діток маленькими померли під час, а двох дівчаток-близнючок прабабуся зуміла вберегти від холоду й голоду. Одна з цих дочок – моя бабуся.
Участь моєї родини у Другій світовій війні
- Просмотров: 2376
Мабуть немає жодної родини в Україні, яка б не зазнала втрат у другій світовій війні. Моя сім’я також не виняток. По татовій та маминій лінії мої пращури боролися на фронтах Радянського Союзу з фашистськими загарбниками. Один з них, мій прадідусь Василь Йосипович Кукоба, під час другої світової війни був призваний на фронт у 1943 році. Від’їжджаючи, він сказав дружині Меланії Кукобі, що вони швидко проженуть німців, і він скоро повернеться додому. Влітку 1944 року його було поранено в ногу. Всіх поранених везли потягом до шпиталю через станцію Веселий Поділ, а це за 30 кілометрів від села де він проживав. Прадід вирішив зійти на цій станції, дістатися додому. Він так і зробив.
Моя родина в роки Другої світової війни
- Просмотров: 1485
23 вересня – День визволення Полтавщини від німецько-фашистських загарбників. Ця пам’ятна дата дорога моїй родині, адже війна не оминула її. Ще живий мій прадідусь Іван, якому на початок війни виповнилось 10 років. Коли я залишаюсь із ним наодинці, то завжди розпитую його про те, що він пам’ятає із свого воєнного дитинства. З його спогадів я знаю, що у їхній сім’ї було 4 дітей. Батька забрали на фронт. У 1945 році він повернувся живий, але дуже скалічений, і прожив після війни недовго. Найбільш яскравий спогад у прадідуся про те, як німці, відступаючи, спалили села Заїчинці та Біляки, що розташовані недалеко одне від одного. Це сталося 21 вересня 1943 року у релігійне свято, яке у народі називають Друга Пречиста.
На Семенівщині чоловіки вирішили конфлікт стусанами
- Просмотров: 758
There was a problem loading image 'images/news/militsiia_informuie.jpg'
There was a problem loading image 'images/news/militsiia_informuie.jpg'
До чергової частини Семенівського райвідділу по телефону надійшла письмова заява від 43-річного жителя с-ща Семенівка. Чоловік повідомив про те, що 29-річний місцевий молодик наніс йому тілесні ушкодження у вигляді забоїв та синців на обличчі. При виїзді слідчо-оперативної групи на місце пригоди, факт пригоди підтвердився. У ході проведення перевірки встановлено, що тілесні ушкодження потерпілому в ході сварки, ударами рук та ніг на одній з вулиць селища наніс 29-річний чолов’яга. Відомості по даному факту внесено до Єдиного реєстру досудового розслідування за частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України (нанесення легких тілесних ушкоджень). Санкція даної статті передбачає покарання у вигляді штрафу до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин або виправними роботами на строк до одного року.
Моя родина в роки Другої світової війни
- Просмотров: 1110
Я, Стародуб Марина Володимирівна, учениця 5 класу Семенівського НВК №2. Моя прабабуся Мезлікіна Марія Іванівна та прадід Мерзлікін Микола Лукич воювали в другій світовій війні. Мені розповідала мама, що тоді,коли почалась війна, прабабуся з прадідусем були ще незнайомі. Бабуся Марія копала окопи, а дідусь воював, та іноді він теж копав окопи. Коли стріляли, дідусь заховався в окопі, в якому ховалась і бабуся. Вони познайомилися і закохались. Бабуся Марія дістала тяжке поранення від розриву бомби. Вона знепритомніла, а коли прийшла до тями, пішла, не розуміючи куди.
Шляхи-дороги єфрейтора Неминущого
- Просмотров: 1002
Рід Неминущих можна по праву віднести до найстаріших родин селища, які вирізнялися неабиякою працьовитістю. Ця риса притаманна Олександру, який народився у березні 1926 року в Семенівці, та його сімом братам і двом сестрам. Батько Іван Трохимович працював у місцевому колгоспі імені Чапаєва на різних роботах. У сім’ї, як у вулику, трутнів не було. Всі трудилися по господарству, і кожний знав без нагадувань, що йому робити. Панували мир, злагода і взаєморозуміння. Мати Віра Савівна була мудрою жінкою з талантом педагога. Мати-героїня всі свої знання і багатий життєвий досвід передавала дітям. Працювала теж у колгоспі імені Чапаєва і виконувала щодня найпотрібнішу і найпочеснішу роботу – випікала хліб, маючи до цього особливий Божий дар і золоті руки.
